Казки для дорослих_Омріяна квіточка
1|
2|
3|
4|
5|
6|
7|
8|
9
 Присвячується
Ю.П. Куприянчуку
Je suis
Toi est
Nous sommes
Вступ до Серії «Казки для дорослих
Еліна Алієва, м. Київ
практичний психолог Русанівського ліцею,
казкотерапевт (СПб)
«Казкотерапія – це приправа, а не основне блюдо».
В 90-х роках вже спостерігався бум на казки у навчальному процесі, терапевтичній діяльності, потім зрозуміли, що казка не вирішує всіх труднощів і завдань. Я теж дотримуюсь думки, що казка – це не панацея від усіх проблем. Кожна дитина, доросла людина потребують системного розгляду власної особистості. І це не новина. На сьогоднішній день вважаю, що написання клієнтської казки, казки для клієнта, це той ключовий момент психотерапевтичної діяльності, можна сказати результат особистісного самовизначення, і є ознакою особистісної цілісності.
Тому хочу запропонувати Вашій увазі Серію «Казки для дорослих», ті казки з власної практики, які стали тим ключовим моментом, і людина змогла поєднати в собі: «Хто Я?» з «Що Я можу?»
Омріяна квіточка
… Жила-була собі квіточка. Жила вона у горщику, в добрій землі. І була вона дуже красива, і називали її Омріяна квіточка. Кожному кортіло, щоб ця квіточка жила саме в нього.
- «Але ж я Одна», - думала бідолашна, - «Як я можу жити у всіх?»
Усім була люба квіточка і кожен відривав пелюсток, листочок, відрізав пагінці. Спочатку квіточка тішилась, що може приносити усім радість, а потім побачила, що не встигає, не вміє відновлюватися так швидко. Квіточка була в розпачі, що в неї не вийшло зробити всіх щасливими. І вона захворіла, почала марніти. Як захворіла, і стала негарним стручочком, люди стали проходити повз неї, квіточка була вже їм не потрібна. Горщик стояв тепер із потворним стручочком. А господарі думали, що ж трапилося з їх квіточкою. Викинути шкода, серце краялось. Може просто пересадити. Квіточка-стручочок чула все це. Зібралася і пішла.
Було її страшенно боляче, самотньо і вмирати не дуже хотілося. Вона ж так любила світло, сонце, світ, людей. Квіточка довго вважала, що вона щось зробила не так, а що саме, зрозуміти не могла.
Йшла, йшла, квіточка так рік, два, три, сім, дванадцять років. І одного разу зустріла іншу квіточку – Барвистика. Він був радісно різнокольоровим. Він зразу впізнав Омріяну квіточку, почуттями. Він тішив її, світив, грався з нею в хом’ячка. Та Омріяна квіточка не вірила, що це він робить для неї від усього серця. Стало Квіточці-стручочку дуже гірко від того, що не може так само радіти Барвистику, і сховалась від нього. Вона боялась, що Барвистик піде від неї, як і всі інші. Їй дуже-дуже подобався Барвистик. Та біль і страх були значно сильніші, і Квіточка-стручочок почала обростати колючками. І запах від неї був неприємний. Через страх, що Барвистик піде від неї вона ставала ще потворнішою, і вже нагадувала страшко.
Барвистик був розгублений і не знав, що діється. Він тішив всіх і всі були щасливі поруч з ним. А Квіточка-стручочок боялася, а раптом, вона для нього як ці всі, і він такий добрий, бо такий є. Іноді вона згадувала часи, коли була Омріяною квіточкою і теж тішила всіх. Від цього ставало на серці ще гірше, що вона не буде такою вже НІКОЛИ! Що так і лишиться злючкою-колючкою та ще й смердючкою.
Та сталося Диво!!! Барвистик сам прийшов до Квіточки-стручочка і сказав, що відчуває, що вона його Омріяна квіточка. І що йому дуже погано і боляче, що вона втекла, але він все одно її кохає, навіть з колючками. Він стільки чекав на неї, на Омріяну квіточку. Хотів повистригати ті колючки, полікувати, пересадити в нову добру землю, приголубити своїми пелюстками різнокольоровими і тішитися світові разом з нею, тому, що вона Єдина, хто йому потрібна. І їм разом буде добре.
Квіточка-стручочок слухала його і гірко плакала, так гірко, що небо почало плакати разом з нею, йшов цей дощ три дні і три ночі. А потім вийшло Сонечко з попід хмар, обійняло своїми промінчиками Квіточку-стручочок, поцьомало і промовила:
- «В тебе тепер буде все як ти собі мріяла! Тобі треба було пройти ці всі випробування, щоб зустріти Барвистика».
Квіточка-стручочок відчула нарешті спокій у своєму серці і затишок душі. Розправила свої пагінці, листочки стали відновлюватися. Почала квітнути Омріяна квіточка ще пишніше, ніж колись.
І стали жити вони з Барвистиком у Коханні і Злагоді. От і казці кінець, а хто слухав молодець.
|
| Категория: Мои статьи | Добавил: Zoreslav (2013-10-08)
| Автор: Еліна Алієва,м.Київ
|
| Просмотров: 606
| Рейтинг: 0.0/0 |
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ] |
