1|
2|
3|
4|
5|
6|
7|
8|
9
Мурчик
Десь на земній кулі є місто, яке охороняють Леви. Це місто – загадкове, тому, що Леви, які там живуть, вночі оживають, а в день вони перетворюються у кам’яні споруди і з величчю оглядають місто. Місто дуже красиве і казкове, з давньою історією. Люди, які там живуть, як давні мудреці оберігають казкові історії, які там відбуваються. І таку одну історію хочу вам розповісти, про Мурчика- Ясне Сонечко.
Жив Мурчик у місті Левів недавно, він як і всі великі мандрівники колись був маленьким котиком, і мріяв про далекі країни, які подарує йому світ. Він як подорослішав, це був надзвичайно чарівний кіт. Його ворсинки димчастого кольору світилися під променями сонечка, і коли він прогулювався по своєму місту, всім здавалося, що від цього сяяння він ставав в два рази більше, наче царський лев. Тому його стали називати Мурчик- Ясне Сонечко.
Проте далекі міста, країни кликали його своєю загадковістю. І ось одного разу він вирішив, що місто мрії кличе його, і він пішов назустріч долі. Попросив своїх батька і мати благословити його на дорогу. Вони його благословили, дарунків в підмогу дали: батько пораду, що мусить знайти своє призначення, і, щоб від нього поміч світові була, а мати обійняла і любов у серце дмухнула та, щоб інші цю любов бачили, душу йому засвітила. Коли глянеш в його душу, зразу любов бачиш. І з цими дарунками відправився Мурчик – Ясне Сонечко у путь далечінь.
Зустріло його місто Левів похмуро, ніби все в цьому місті було чудово, але чогось небо часто ставало похмурим і плакало, інколи, сліз ставало настільки багато, що будинків видно не було. Та коли виглядало Сонце – місто світилось радістю і крапельки роси гралися у траві.
Вчився Мурчик – Ясне Сонечко розуму і вмінню як міг, все не встигав вчити, бо хотілось йому гратися, крім навчання, веселитися, до кішочок загравати, пісні муркотіти. Вчитель-кіт, бувало, сердився на нього за нестаранність. Проте Мурчик був невгамовний. Був він душею компанії котячої, тому, що друг він надійний, сміливий і страх переборював. Йшов час і все йшло як у житті: і весело, і сумно. Та Мурчик не залишав віри в те, що прийде час і він опиниться в Цар-граді, і інших державах, де дуже світло, тепло, і можливостей більше. І от настав той день; революція в Цар-граді сталася, вся країна захворіла. Почала ділитися навпіл, на жовтих і блакитних.
Мурчик ж разом з друзями захотіли теж допомогти чим могли, помолившись, із клекотанням в серці, відправились в Цар-град. Все було як у мріях. Життя йому дарувало можливість отримати досвід, сповнення бажань, багато чого було в перший раз. Проте треба було вертатись і килимок-літачок приніс його в місто Левів. І почав, він жити далі, але вже з піснею в серці. З того часу стали його називати Мурчик – Ясне Сонечко Співаюче серце. Закінчив він навчання у Вчителя – кота, і пішов учнем до майстра, вчився далі старанніше, а пісня йому допомагала.
Прийшов час... став він майстром на всі лапки, всі його в місті Левів поважали, цінували. Тому, що його серце співало, а лапки творили диво. Допомагав він словом добрим, і ліки зцілюючи давав. От так і жив. Та коли в місті Левів знов небо починало хвилюватися, сумувати і плакати Мурчик – Співаюче серце, починав теж сумувати, бо знову його незнані краї кликали. Вночі до нього, уві сні приходила Чарівниця і показувала море, сонце.
І почала закрадатися в душу Мурчика–Ясне Сонечко Співаюче серце туга за Сонцем. Почав він марніти, навіть гнівитися, стомлюватися.
Одного разу на місто Левів страшне зло прийшло: зникло Сонце на півроку. Взагалі у Мурчика носик гарячим став, тужив він за Сонцем. І від цього ворсинки перестали світитися, щось все не ладналося і море його не впустило до себе.
Пішов Мурчик – Ясне Сонечко Співаюче серце до лісу вмостився на пеньочку замуркотів, так гірко, що дерева схилились до нього і своїми гілочками втішали його. Та він не міг заспокоїтись, і тоді зглянулось Сонце, крізь дерева, гілки рясні, простягнуло до нього свої ручки – промінчики і каже теплим голосом:
- Мурчик, а Мурчик, чого ти такий сумний? Яка туга твоє серце оповила?
І почав розповідати Мурчик, як в нього душа страждає за ним, за Сонцем, що бачить він його рідко, що стомився він від неба, яке страждає. А Сонце його втішає і питає:
- Мурчик, а як ти гадаєш, чому твої ворсинки світяться, коли я до тебе в гості приходжу?
Мурчик видихаючи каже:
- Тому, що ти з`являєшся!
Сонце засміялось. І дерева теж, листя зашепотіли:
- Він не знає таємницю…, він не знає таємницю…
Тут Мурчик перестав муркотіти, із вогником в очах питає:
- Яку таємницю? Я не знав про таємницю.
- Ну як же, - каже Сонце,
- Як батько благословляв тебе на дорогу, то подарував тобі можливість знайти своє призначення, а мати подарувала тобі любов в серці, яку бачити крізь душу можна, а я своїми промінчиками поклало свого синочка Сонечко тобі в душу. З ним у твоїй душі любов квітне, коли сонечко починає світитися, а ворсинки тільки її відтіняють. Зрозумів?
- Зрозумів…, зрозумів…., - повторював Мурчик – Ясне Сонечко, -Нічого я не зрозумів. Як це Сонечко в моїй душі живе. Я думав, що воно велике і живе само по собі. Як в мені може вміститися Сонечко. Я його не відчуваю і не бачу.
Почав Мурчик себе розглядати, лапкою брюшко перевіряти. Сонце знов почало сміятись, але не образливо, а тепло й затишно, і зникло.
Сидів так на пеньочку Мурчик – Ясне Сонечко Співаюче серце і думу гадав, що не розуміє він як це можливо, що в ньому саме Сонечко живе. І тут знов небо заплакало, стільки сліз з нього лилось, що пеньок весь мокрий був, а в Мурчика жодної сухої ворсинки не було, але він продовжував вперто сидіти на пеньку, і повторював ледь чутно:
- Сонечко в мені…., в мені Сонечко, Сонечко…в мені…
І тут раптом небо перестало плакати, почало прислухатися до Мурчика. І у самій великій калюжі, він побачив свою мордочку. Мокреньку, незачесану і вперше в житті побачив свої очі, вони світилися, і це світло відбиваючись від води у калюжі, бігло до неба. Чим більше він дивився у свої очі, тим його посмішка ставала все ширша і ширша. Він зрозумів, чому його прозвали Ясним Сонечком. Від цього світла ворсинки почали висихати. І в нього в серці заграла музика, ця музика лунала у ньому як шум моря, як вітер, як річка. Мурчик усвідомив, що Сонце казало правду: в ньому дійсно живе Сонечко. І побіг він до себе, до дому. І думав, що як добре, що в ньому живе таке диво як Сонечко. Почались з того часу в нього цікаві пригоди, і мандри на килимку- літачку, в Поле Див йому відкрилося.
Проте це вже інша історія міста Левів, яка може вам відкритися, якщо будете слухати музику, яка лунає в цьому казковому місті.
|
