1|
2|
3|
4|
5|
6|
7|
8|
9
Надія
Ця казка розповість Вам про дивну історію поєднання не поєднуваного, і про надію наперекір долі, стежки незнанні, розумом не осягнуті.
Жила в темному лісі, біля чудової галявини, що за річкою – пташечка Кукулюка.
Ця пташка дуже відома у цих лісах. Її всі знають, бо історія її роду давня і клеймо на роду, що вони пройдисвіти. От і пташечку Кукулюку вважали інші пташки пройдисвіткою.
Зростом менша за голуба, забарвлення має сірувате. Лише низ тіла білий з темними поперечними смугами, трохи схожа на малого яструба. Кукулюка була трохи лінькувата і літала завжди прямо і повільно ¹.
Чого ж її не долюблювали інші мешканці, спитаєте Ви? Це довга історія. Тягнеться вона ще від пра-пра-пра-прабабусі Кукулюки. Повелася традиція в її родині, як самочка має понести, то сповіщає вона самця: Клі-клі-клі, а самець їй відповідає: Ку-ку, ку-ку, що готовий до народження пташенят і підшукав для них нову родину і гніздечко. Так, самець і самочка були змушені віддавати своїх діточок, бо прокляття над ними висіло.
А почалася та історія від тоді, як сподобалася пра-пра-пра-прабуся Кукулюки одному молодому яструбу.
……………………………………………………………………………………….
¹ - Ільченко О. Наші птахи. Круки, шуліки, мартини та інші птахи України. – К.: Грані-Т. – 2008. – 80 с.
Звали її Зозочка Канорука, і коли прийшов час, вона як порядна самочка висиджувала яєчка в гніздечку, поки самець на деревах скакав і страшну волохату гусінь ганяв, щоб не згубила маленьких пташенят.
Та яструб молодий дуже вже впертий виявився і до Зозочки вже, і так скаче, і сяк, а вона його клює дзьобиком, виштовхує з гніздечка:
- «Йди собі, не пара ти мені, не буду я з тобою».
Образився яструб молодий і полетів високо-високо в гори, щоб знайти відьму яструбів, щоб провчити Зозочку Каноруку, що не захотіла його. Знайшов він відьму Ястру на горі величезній, де сніги вічні, вітер гуляє.
І просить:
- «Допоможи Зозочку Каноруку провчити».
А відьма Ястра і каже:
- «Добре допоможу тобі, але за те ти мені своє серце віддаси, і все твоє наступне життя проживеш без серця і лякатись тебе будуть як привида, який з’являється раптом з нікуди».
Подумав, подумав молодий яструб:
- «Що такого, це ж добре, коли тебе всі бояться, а значить поважають» - і погодився.
Налетів ураган сильний на ліс цей, численні дерева поламав, загинуло багато пташок з пташенятами, а Зозочка Канорука заховалася в скелі із діточками. Як ураган заспокоївся, ворона Чорнуля всюди літала і каркала. І залетіла в скелю, побачила Зозочку з потомством. І каже:
- «Шкода мені тебе Зозочка, не буде покою тобі і твоєму роду».
- «Чому?» - питає Зозочка.
- «Бо прокляла тебе відьма Ястра, молодий яструб їй серце віддав, через те, що не захотіла ти його».
- «І що тепер мені робити?» - спитала сполохана мати.
Та ворона вже полетіла. Коли прилетів самець-тато, Зозочка все йому розповіла, нікуди вже було діватись.
Самець-тато полетів за вороною Чорнулею, наздогнав і питає:
- «Так що робити, можна цьому якось зарадити, нашій біді?»
- «А мені звідки знати, я у подружках відьми не ходжу, лети до неї і питай».
- « Як раптом, ще дужче розсердиться…»
- «Не розсердиться, хто більше платить, тому і допомагає, а я чула, яструб молодий їй своє серце віддав, то сам розумієш… Лети до неї, може, якось можна виправити, то тільки відьма знає».
Полетів самець-тато. Страх серце холодить, тому як справа безнадійна, але треба спробувати все, може щось допоможе. Долетів до гори тої високої, де відьма Ястра живе. А страх і приреченість сили додали, залетів він обурений:
- «Відьма Ястра, ти що наробила?»
- «А що, він віддав мені найдорожче, що в нього було, а ти так можеш?»
- « Можу, та як тобі серце своє віддам, то я діткам не допоможу і сам загину. Скажи краще, що може здолати прокляття?»
- «Ну, що я тобі скажу: самка твоя мусить підкладати свої яєчка до інших гнізд, поки не помітять, бо тільки в іншій сім’ї ваші діти зможуть вижити. Ти ж тим часом маєш волохату гусінь від тих гнізд відганяти, щоб лісові дерева вберегти, а діти твої, і діти дітей твоїх теж змушені будуть таке робити, поки п`ять поколінь зміняться. І як народиться пра-пра-пра-правнука в тебе, і якщо покохає молодого яструба, тільки тоді прокляття зніметься».
- «Та це ж погибель вірна, відьма Ястра».
- «Ну, так й ціна висока».
- «Та це ж скільки пташенят мого роду нещасні будуть».
- «Так тобі судилося, пташе, та скажу тобі ось що: у будь-якій приреченості, і ключ до звільнення є».
- «Що це за ключ?»
- «Всіх вас буде по роду надія тримати, що через п`ять поколінь, народиться пташеня, яке буде щасливе. І така красива буде ця ваша надія. Це сил додасть випробування витримати. Я ж тільки провідниця Волі Божої. Таку долю маєш, як змиришся усім серцем, знайдеш втіху, що не дарма свій вік прожив».
Пройшов час від тоді, п`ять поколінь змінилось, а Кукулюка якраз і була пра-пра-пра-пра-правнука Зозочки Каноруки. Знала вона про це прокляття і гнів її охопив, що краще вона буде сама, ніж нещасних пташенят плодити.
Та від Долі не втечеш і від себе теж.
З сусіднього лісу молодий яструб якось заблукав, пригод шукав і трапилась йому Кукулюка. А яструб молодий, такий собі бешкетник був, дай, думає, щось утну:
- «Чуєш, краля? Чого ти така дика? Тут такий гарний яструб пролітає повз тебе, а ти навіть не подивишся?»
- «Я і не таких гарних бачила, чим це ти краще за них, все одно як до діла, то однакові. Ти кудись летів, то й лети далі, не псуй вигляд на річку».
- «Ти чого така зла. І клюєш без діла?»
- «Як хочу, так і роблю… Дай спокій».
Не звик молодий яструб до такого ставлення, був він з роду давнього і були всі вони байдужі і жорсткі, а він трохи, не такий, все хотів зробити наперекір, і якщо помилявся, все одно був впертим.
Так він літав з одного лісу до іншого, шукав привід побачити Кукулюку. З часом вона до нього звикла і не була такою вже ворожою.
Одного разу біда прийшла, ураган налетів на ліс і злякався яструб за Кукулюку, полетів до сусіднього лісу. Важко було, бо вітер відштовхував, дощ пір’я змочив, але яструб не здавався.
Якимсь Дивом долетів він до дерева, де Кукулюка жила. Вона ж злякана, від грому трясеться, від блискавки ховається між гілками.
Допоміг їй яструб до скелі долетіти, сховались від урагану страшного. Притулився він до Кукулюки, щоб зігріти її маленьке тільце, крилом обійняв. Так і заснули, а коли прокинулись – сонце зайшло і зігріло ліс. Яструб вже від тоді більше нікуди не літав, а в гніздечку, яке звили разом з Кукулюкою, жив. Яєчка, які знесла Кукулюка вже нікому не підкладала, як робили всі її родичі. Бо яструб охороняв гніздо, і навіть, мошка боялася повз пролетіти.
Пташенята їх тепер називалися Кукулястри. Мають вони пір’я красиве сріблясте у крапочку, і дзьобики з горбинкою, очі всебачачі, і швидкість миттєву, а Кукулюка і яструб сподіваються, що від пташенят їх буде користь світові велика.
|
