Прокляття Василя Яблуковича_8
1|2|3|4|5|
6|7|8|9|10
***
Задрімавши в літаку, Ігор прокинувся від несподіваних поштовхів. С16 подивився на годинник, політ тривав 40 хвилин, визирнувши в ілюмі-натор, побачив, що літак занурюється в хмари.
«Тільки цього не вистачало - ми, здається, втрачаємо висоту!» - Ігор занепокоєно повернувся до Барбари. Дівчина безтурботно проглядала газе-ту «Жиче Варшави» і тільки тепер С16 помітив статтю, заголовок якої було винесено на першу полосу: «Хто стоїть за замахом на журналіста?» Швид-ко проглянувши текст, Ігор зрозумів, що ця стаття була підготована у спец-відділі Інтерполу Польщі, оскільки автор її, стурбований і обурений витів-кою невідомих терористів, намагається нав’язати читачеві думку, що при-чиною замаху стала професійна діяльність журналіста Войцехівського. «Таку версію можна написати лише навмисно, аби ще більше заплутати тих, хто вже встиг почути про вибух у центрі Варшави».
Барбара, захопившись читанням, зовсім не помітила небезпеки, її об-личчя залишалось спокійним і безтурботним. Тільки тепер Ігор, придиви-вшись до дівчини уважніше, відзначив, яка вона вродлива. Її біляве волос-ся підкреслювало засмаглість шкіри, звабливі риси стрункої фігури і рель-єф грудей вдало окреслював покрій брючного костюму. Блакитні очі пере-скакували з рядка на рядок, пухкенькі губки непомітно рухались, захоплені читанням.
С16 несподівано подумав, що навіть небезпечні пригоди поруч із та-кою дівчиною здаються не такими страшними…
***
У той час, коли літак з Ігорем і Барбарою ще летів у польському небі, в своєму кабінеті на Маршалковській високий огрядний чоловік, код 4Z01, проглядав останнє повідомлення відділу 2Z, що займалось кримінальною розвідкою. У повідомленні з грифом «цілком таємно», говорилось, що ви-бухівка з годинниковим механізмом була прикріплена до таксі, де їхав С16, циганченям, на це вказували свідчення людей, що проходили поруч та во-діїв сусідніх машин.
Робота агентури Інтерполу серед місцевих циган і жебраків результа-тів не дала. Було встановлено, що циганченя з такими прикметами ніколи не бачили ні біля злополучного перехрестя, ні в інших районах Варшави.
- Чортівня якась! - 4Z01 незадоволено поклав документи в сейф.
***
Пройшовши метрів двісті до найближчої пивниці, Богдан вийняв з кишені зелену купюру і подав бармену. Отримавши три келихи пива, Ле-вицький озирнувся і, побачивши єдине вільне місце у маленькій залі, по-прямував до нього. За столиком сиділа молода жінка з пишним попелястим волоссям.
- Чи можна біля вас, фрау? - Богдан намагався поводитись як приро-дний німець.
- Сідайте!
Левицькому здалось, що він не дочув. Але ні, не може бути! Жінка сказала «сідайте» українською мовою!
Богдан, присівши за столик, подивився на неї з цікавістю і залпом відпив половину келиха.
- Вибачте, фрау, ви з України?
- Хто знає ... А вас це дуже цікавить?
Левицького така відповідь здивувала і якось насторожила.
- Я просто почув рідну мову ... Вибачте, фрау! - Богдан несподівано зніяковів, як заворожений дивлячись в зелені котячі очі. Вона невдоволено похитала головою.
- Провини треба спокутувати кров’ю! - сказала нібито напівжартома жінка, але Богданові чогось стало не по собі. Він нахилився над кухлем, намагаючись втамувати дрижання рук, але пиво розтікалося по губах і плямувало одяг.
Його сусідка доторкнулась до губ серветкою і підвелася. В її руці щось зблиснуло. Левицький схопився за груди, в яких по руків’я стирчав ніж, його очі почали скляніти.
***
Закрите засідання Верховної Ради України проходило бурхливо. Сьо-годні знервованість і збудженість депутатів відчувались ще з ранку, Верхо-вна Рада заслуховувала доповідь начальника Головного Управління Інтер-полу. Власне, закінчити доповідь йому не дали, вигуки в залі відволікали доповідача.
- Геть з трибуни!
- Пора на пенсію!
- Хватіт етой болтовні!
- Ганьба!
- Долой!
Зупинившись на половині тексту, Петро Степанович подивився в се-сійну залу. Мельниченку здалося, що шум із зали перетікає в голову.
- Продовжуйте, якщо у вас є ще про що нам доповісти, - головуючий говорив спокійно, його голос, підсилений мікрофоном, звучав оглушливо й металево.
- Я закінчив.
- Шановні народні депутати, нам треба дати оцінку роботі Головного Управління Інтерполу!
- Незадовільно!!
- Геть його!!!
- Пропоную поставити на голосування. Увімкніть, будь ласка, систе-му «Рада». Прошу тиші в залі!.. Голосуємо! Хто ...
Але Петро Степанович вже не слухав. Перед очима протікала, наче прискорена кінохроніка, вся його кар’єра.
Ось молодий лейтенант міліції Мельниченко піднімається сходами в квартиру, де скоєно вбивство. Його колегу вирвало від трупного смороду, другий відмовився заходити до квартири. А він іде. Ось його, працівника міського розшуку, піднімають серед ночі телефонним дзвінком. Розбійний напад... Перед очима пронеслась сцена його затвердження на посаді нача-льника ГУ Інтерполу Верховною Радою України. І ось тепер: «Геть! Гань-ба!»... Стало сумно, наче все життя, що віддав державі, пройшло марно. Що ж, мабуть його, Мельниченка, час скінчився. Настав час для інших.
***
Барбара відірвалася від читання тільки тоді, коли літак почав стрімко сідати.
- Що таке? Ми вже прилетіли?
- Певно, що прилетіли, тільки не в Берлін.
- Що трапилось?
- Мабуть, якась аварія...
Сполотнілий від напруження пілот намагався посадити літак на один з польських аеродромів. В його літунській практиці було всякого, але тако-го, як сьогодні, коли в повітрі збожеволіли одразу всі прилади, ще не трап-лялось. Тримаючись з останніх сил, щоб відвести катастрофу, пілот вголос молився.
***
Коли до офісу «Фентезі Лтд.» зайшла німецька поліція, представники Інтерполу та декілька осіб у цивільному, перед ними постала сумна карти-на, порожні кімнати, в одній із них на дроті від кавоварки висів бухгалтер. Жодного документу про діяльність «Фентезі Лтд.», жодного папірця. Візит поліції та спецслужб, що вели постійне спостереження за офісом та пра-цівниками «Фентезі Лтд.», був викликаний двома подіями, несподіваною смертю директора Богдана Левицького і тим, що офіс вже другий день не працював, бо жоден працівник не входив і не виходив з офісу.
Стосовно смерті Левицького усі, хто був у пивниці, дали однакові свідчення: він зайшов до пивниці і взяв три келихи пива, сів за порожній столик і почав розмовляти сам із собою якоюсь незрозумілою мовою, потім впав, схопившись за груди. Лікарі визнали причиною смерті серцевий на-пад.
Нічого нового для слідства не дало і обстеження офісу, причиною смерті бухгалтера визнано механічну асфіксію шиї внаслідок самогубства, що було переконливо доведено криміналістами, ніяких слідів, що могли б зацікавити слідство, в офісі не виявлено.
***
Після того, як Верховна Рада України затвердила на посаді началь-ника Головного Управління Інтерполу Віталія Сервецького, минуло всього два дні, але цю зміну керівництва відчули всі працівники Інтерполу. Влас-не, приголомшливою була службова нарада, де мали представити нового керівника. Віталій Іванович, що мав тепер особистий код А02, був високим чорнявим чоловіком із густою шевелюрою. Манера поведінки і мова його були простими й розкутими.
Кар’єра майбутнього голови спецслужби почалася в Київському вій-ськовому училищі зв’язку. Але закінчити навчання йому не вдалося, Віта-лій пішов з училища за власним бажанням. Справжньою причиною його звільнення був конфлікт з однокурсниками, що виник через крадіжку речей в гуртожитку. Було очевидно, що речі вкрав саме Віталій, але замість пока-рання, керівництво вузу запропонувало курсантові Сервецькому піти за власним бажанням, бо хлопцеві загрожувала кримінальна справа. Отак, пішовши з останнього курсу військового вчилища, Віталій через свого зна-йомого вийшов на спортивний клуб, де і влаштувався на роботу.
Організація, в якій опинився Сервецький, заробляла гроші збиран-ням «податків» на базарі, тож він пройшов серйозну кримінальну школу. Сталось так, що з ним познайомилась одна впливова людина і, маючи вже під шістдесят, цей номенклатурний функціонер вирішив підтримати хлоп-ця, зробивши йому непогану кар’єру, він (хоча і з неймовірними складно-щами) влаштував його на державну службу. Але за послуги Сервецькому довелося розраховуватись власним задком - добрий дядечко виявився го-мосексуалістом.
З часом Віталій Сервецький мав непогані зв’язки, в тому числі і се-ред людей, які прагнули влади. Серед таких людей було багато диваків, ко-трі серйозні речі поєднували з містикою, чорною магією… Мабуть саме тоді й відбулася найвизначніша подія в його житті – він став обраним. З усього, що відбулося, Сервецький запам’ятав лише висушене обличчя ста-рої відьми та її сильний владний голос…
Він і подумати не міг, який кар’єрний злет йому зробить господар йо-го душі - незабаром кандидатуру Сервецького затвердили на сесії Верхов-ної Ради!
Роботу ГУ Інтерполу Сервецький, звичайно, не знав, але розумів, що тепер від нього залежить багато. Досвіду керівної роботи, як і роботи з ка-драми у нього теж не було, але це його аж ніяк не засмучувало, якщо його призначили начальником ГУ Інтерполу, значить він найдостойнійший!
Наради в ГУ проходили по середах, тож першим організаційним рі-шенням А02 було проведення щоденних нарад.
Коли всі зайняли свої місця в залі, з’явились Голова Адміністрації Президента, Міністр внутрішніх справ, Голова Служби безпеки і новий на-чальник ГУ Інтерполу. Після короткого вступного слова Голова Адмініст-рації Президента представив присутнім Сервецького і побажав йому успі-хів на новій посаді. Схвильований Віталій Іванович взяв слово.
- Я хочу подякувати Президентові і народу України за ту високу до-віру, яку мені надано. Сподіваюсь, що я її виправдаю. Будемо працювати засукавши рукави, оскільки ми природоохоронні органи ...
З облич присутніх Сервецький збагнув, що бовкнув щось не те.
- Правоохоронні ... - тихенько підказав Голова СБ.
- Перепрошую, значить, органи охорони права ... Ми й надалі будемо боротись зі злочинністю і різними правопорушеннями світового та міжна-родного масштабу.
Хоча ця промова підбивала до сміху, усі напружували обличчя, щоб не видати посмішку.
- Успіхів вам! - високі гості потиснули руку новому начальникові і попрямували до виходу.
- Ви ж не забудьте, увечері... - підхопився було Сервецький, але Мі-ністр внутрішніх справ різко повернувся і глянув на Віталія Івановича та-ким нищівним поглядом, що той осікся і почервонів.
Коли гості вийшли, Сервецький оголосив початок наради.
В цю хвилину двері зали розчинились і увійшов С01.
- Дозвольте? - С01 тихо прослизнув на своє місце.
- Ви хто?! – презирливо скривився Сервецький.
- Начальник Першого головного відділу, особистий код С01, - по-військовому відрапортував С01.
- А вас що, наради не стосуються? Заходите до кабінету керівництва, як до себе додому! Чого запізнились?
- Розмовляв з начальником Кримінальної розвідки Канади, вирішував питання про екстрадицію.
- А мене не хвилює, що ви там вирішували! Коли іде службова нара-да, ваша робота - сидіти і мене слухати!
- Але...
- Сядь!!
За свою тривалу роботу Микола Оверченко бачив усяке, було в нього і безліч різних начальників. Тож підкорившись долі, С01 опустився на своє місце і почав розкладати перед собою на столі якісь папірці.
- Колишній ваш начальник, як було відзначено на засіданні Верхов-ної Ради, розвалив роботу спецслужби. Цей злочинець Мельниченко ще відповість перед народом України згідно закону! Я очолив ГУ Інтерполу, щоб навести тут порядок! Ось підписаний мною наказ про позачергову ін-вентаризацію майна нашої служби, почати роботу вже сьогодні! Все пере-вірити і виявити винних, проти яких буде негайно порушено кримінальні справи відповідно до Кодексу України щодо майнової відповідальності. Сьогодні починає роботу надзвичайна і повноважна комісія: я - голова, члени - мої два заступники і представники прокуратури. Мета роботи комі-сії - очищення наших лав від корумпованих елементів. Усім працівникам сьогодні до кінця робочого дня подати письмові звіти про свою роботу, об-сяг - не менше десяти сторінок!
- А коли ж працювати?..
- Мовчать!! Ну, у вас і дисципліна! - картинно похитав головою Сер-вецький. - Але цьому бардаку вже настав кінець...
Після наради настрій був пригнічений, всі мовчки розійшлися писати звіти.
|
| Категория: Мои статьи | Добавил: Zoreslav (2013-12-02)
|
| Просмотров: 622
| Рейтинг: 0.0/0 |
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ] |
