Прокляття Василя Яблуковича_10
1|2|3|4|5|
6|7|8|9|10|11
***
Якось Челобакова, випивши з шефом після хвилин кохання в обідню пору, п’яна не втрапила до свого кабінету і вломилась до начальника відді-лу В. Коли двері кабінету В01 з шумом розчинились, Ольга побачила сере-дніх років чоловіка з майже сивою головою, він підняв на неї здивовані очі і відірвався від паперів.
- Прівєт, пацани! - обличчя Ольги було червоним, крізь напівзастеб-нуту формену блузку випинали збуджені груди.
В01, людина серйозна, що прийшов в Інтерпол із посади радника по-сольства в одній з англомовних країн, в минулому офіцер Служби Безпеки, дивився на п’яну дівку з мовчазною іронією і неприязню.
- Ти чьо, глухой?! - Челобакова сіла на письмовий стіл, задравши спідницю, труси під яку вона ніколи не одягала.
- С18, будь ласка, вийдіть з кабінету, - намагаючись бути спокійним, промовив В01.
- Пашол в жопу, казьол! - кинула у відповідь Челобакова і голосно зі-псувала в кабінеті повітря.
Це переповнило чашу терпіння, В01 зняв трубку з телефонного апа-рату без номеронабирача.
- Швидко до мене!
- Ха-ха! - Зраділа своїй витівці Челобакова, - Пока зі мною трахается сам Сервецкій, я на тєбя ложила!..
Вона злізла зі столу, залишаючи прямо на документах купу напіврід-ких екскрементів. Челобакова схопила зі столу листи на бланках Інтерполу і, повернувшись до В01 спиною, підтерла ними собі сідниці.
В цю хвилину двері кабінету відчинились і до середини заскочили два дужі охоронці. Вмить оцінивши ситуацію, вони заломили Челобаковій руки і потягли її до дверей. Раптом перед ними виросла постать Сервець-кого.
- Що тут коїться?! - заревів Загальний Генерал, - негайно відпустіть лейтенанта!!
Коли охоронці вийшли геть, Сервецький повернувся до В01.
- Це тобі, падло, так не минеться!
***
Нові авантюрні ідеї з’являлись в голові Яблуковича раз за разом, усі вони завдяки грошам і владі втілювались в життя й приносили нові гроші й… нові жертви! Люди зникали, вмирали… Колись квітуча земля потроху перетворювалась на пустелю… Смерть – це була його задача! Суцільна смерть і спустошення як обов’язкова жертва в обмін за владу й могутність! Чим більше смерті – тим щедріше допомагає повелитель, тим більше гро-шей і влади!
Василь Романович замріяно стояв біля вікна й дивився на нічний Ки-їв… Годинник показував одинадцяту тридцять дві.
…Згадались недавні фінансові оборудки - польські гроші, зроблені через колишніх банківських працівників, що витягли їх з банків через комп’ютерну мережу і переправили в Україну через підставну німецьку фі-рму, непогано попрацювали на Яблуковича! А свідки і учасники цієї аван-тюри зникли один за одним, забираючи із собою таємницю примноження Василевого капіталу - треба бути рішучим і жорстоким, тільки тоді змо-жеш насолодитись справжньою владою!
Тепер грубий «розвод» банків став нецікавим… Це був вже не його рівень! Зараз він, разом з однодумцями, котрі вже потроху відчували пере-ваги служіння справжньому хазяїну, створював нові релігійні центри. Були запрошені іноземні фахівці з впливу на масову свідомість, окультисти, са-моявлені «пророки», екзальтовані «контактери»… Була поставлена серйоз-на задача – створити нову релігію, нову церкву, придумати й написати нове «святе» письмо, вигадати нового бога… Ось чого хотів він, Яблукович!... Люди будуть слухняно і покірно молитись богу, верховним жерцем якого буде сам Яблукович!
Виникне нова потужна фінансова імперія. Старі храми закриються, а на їхньому місці буде збудовано нові – великі й сучасні! Спеціально наняті спеціалісти вже розробляли нові обряди й свята… Тепер вся Україна буде приносити гроші виключно Верховному жерцю! Старі релігії згинуть, під-уть у небуття! Замість пам’ятника хрестителю Русі Володимиру постане новий величезний монумент Яблуковичу!
Усі, хто близько знав Василя Романовича, не могли й подумати, що ця людина може вірити у щось потойбічне чи вміє молитися. Багато хто був би здивований, якби побачив, як Василь, склавши руки в молитві, звер-тається до свого бога. Відколи Яблукович, присвятив своє життя сатані, він твердо знав, чого прагнув і впевнено йшов до мети.
Молитва була тривалою. Повітря кімнати наповнювалось запахом свічок і могильним холодом. Обличчя Василя ставало все більш осяяним білим яскравим світлом. Може, це були просто відблиски від свічок, а мо-же, щось інше...
Та ось Василь опустив руки, підняв обличчя до неба, і його вуста по-чали повільно рухатись, читаючи слова молитви, що передавалась із поко-ління в покоління ворогів роду людського і перейшла Василеві в ту страш-ну ніч від старої потворної відьми, від баби Оксани...
***
Вдруге Варшава зустріла Ігоря теплою погодою. Службова машина швидко довезла Ігоря й Барбару на Маршалковську, до будинку, де розта-шувався польський Інтерпол. Щоб не гаяти часу, що був тепер дуже доро-гим, Барбара з Ігорем домовились про план подальших дій: дівчина фор-мує польську справу із залученням інформації німецьких колег, а Ігор буде опрацьовувати український слід, по якому потекли польські гроші.
Польський і німецький Інтерпол погодились на такий план дій, тим більше, що польський уряд і банкіри почали серйозно тиснути на спецслу-жби, вимагаючи негайних результатів. Минулі два дні Президент Польщі, взявши справу під особистий контроль, вимагав постійні звіти від польсь-кого Інтерполу про хід розслідування.
Переконавшись, що має потрібні для розслідування матеріали, Ігор склав їх у кейс, який пристібнув до зап’ястя наручниками. Обличчя Барба-ри було сумним, видно, що дівчина не звикла працювати в такому шалено-му темпі, тож їй був потрібен час, щоб зібратись з думками. Її тішило тіль-ки одне, поруч був колега з України, хлопець, з яким вона почувала себе впевнено і спокійно.
Ігор ще досі не міг забути дивну розмову з Києвом, вона його непоко-їла і породжувала різні здогадки, тому він вийшов на зв’язок ще раз. Але голос, що йому відповів, був зовсім не схожим на голос С01, та і сама ма-нера говорити - різка і груба – збила з пантелику С16.
- С16 викликає на зв’язок С01.
- Я - А02, чого тобі треба, С16?
- Де А01?
- А01 давно вже нема в ГУ Інтерполу, я - Загальний Генерал ГУ Ін-терполу Сервецький. Доповідай швидко! В мене нема часу з тобою патя-кать...
С16 вагався.
- Дайте мені С01!
- Ти що, здурів?! З ким ти, сука, так розмовляєш?! Де ти зараз знахо-дишся? Я негайно накажу тебе заарештувати і відкрити кримінальну спра-ву за непокору!!
С16 коротко повідомив, де він знаходиться і те, що він негайно пове-ртається до Києва.
Що відбувається? Який ще Загальний Генерал там почав керувати? Хто такий цей Сервецький? Одержати відповіді на ці питання можна було тільки в Києві. Ігор пригадав зморений і байдужий голос С01.
Що ж таки трапилось у Києві?
***
А в Києві, тим часом, відбулося багато подій.
На найближчу неділю було призначено президентські вибори, тому геть усе місто було заліплене агітацією, портретами кандидатів, у всіх лю-дних місцях роздавали листівки з програмами партій. Основними претеен-тами на пост Президента були Прем’єр-міністр, лідер партії «Землі Украї-ни» Василь Яблукович і діючий Президент Василь Мурахівський.
Василь Петрович Мурахівський був людиною старої формації, коли-шній директор великого радянського підприємства, він добре знався на го-сподарських питаннях, але в політиці був вкрай обережним, а часом і не-рішучим. За цю нерішучість його увесь час критикували, інколи незлобли-во підтрунювали. Але серйозних помилок він не робив, непопулярних рі-шень не приймав. Так його колись вчили працювати…
Свою кар’єру Мурахівський будував ще в Радянському Союзі – шко-ла, комсомол, армія. В армії подав заяву в партію… Потім став слюсарем, поступив на заочне відділення Технологічного інституту. Після вузу його почали призначати на керівні посади, так він став директором заводу. Тоді йому, успішному радянському господарнику, запропонували перейти пра-цювати до Ради Міністрів…
Вже коли він допрацьовував на рідному заводі останні дні, в інстру-ментальному цеху стався нещасний випадок, який ледве не коштував васи-лю Петровичу кар’єри…
Був у цеху Степан Павлович Приходько – недолуга і нетямуща люди-на. Власне «Степаном Павловичем» він був лише по документах, а усі – і колеги, і друзі – називали його виключно за прізвиськом «Чебурашка». Був він низького зросту – ледве метр п’ятдесят, мав великі вуха, що спирчали на сивій голові. Усе життя Чебурашка працював на заводі робітником, вже готувався до пенсії. Його ніхто не поважав і серйозно не сприймав, над ним часто насміхались. Одного разу, прийшов Чебурашка на склад за кру-гами для точила і кладовщик видав йому два тріснуті круги. Один розвали-вся у Чебурашки в руках ще по дорозі в цех, а один він усе-таки прилашту-вав і зібрався точити інструмент…
…В цей час Мурахівський за якимось питанням зазирнув у цех, він зайшов саме тоді, коли Чебурашка натис кнопку «пуск» на точилі, двигун почав набирати оберти. Раптом точильний круг розірвало навпіл і шматки від нього полетіли в обличчя слюсаря… Люди почали метушитись навколо пораненого, але йому вже нічим не можна було зарадити. Це розірване в шмаття скривавлене обличчя Чебурашки на все життя запам’яталось дире-кторові.
Та Василь Петрович був людиною стійкою і достойно пережив усі неприємності та негаразди у зв’язку з надзвичайною пригодою в цеху, хоча після неї на голові Мурахівського з’явилась не одна сива волосина…
Навіть тепер, коли минуло багато років, цей випадок згадувався із моторошними відчуттями. Спочатку Чебурашка навіть снився, потім ці криваві сни стали турбувати усе рідше й рідше. Цей прикрий випадок по-чав поволі забуватись, з’являлись нові клопоти, нові негаразди, які стирали із памяті старі…
Кар’єра Мурахівського, незважаючи на складні часи, йшла вгору, він мав неабиякий авторитет, виграв вибори. Економіка України під його кері-вництвом хоч і вкрай повільно, але потроху стабілізувалась. Це Василь Пе-трович добре розумів і саме таке стабільне, хоча й неквапне зростання до-бробуту ставив собі у заслугу.
Василь Романович Яблукович був повною протилежністю – молодий, амбітний, сповнений грандіозних, часом занадто вже сміливих, планів. Ця людина з’явилась на політичному обрії раптово і вражала своєю силою пе-реконливих промов і впливом на людей. Він немов заворожував. Публічні виступи інколи нагадували сеанси гіпнозу, коли люди, що не сприймали Яблуковича і не вірили йому, раптом кардинально міняли свою точку зору і ставали палкими прихильниками молодого політика. Його минуле було якимось занадто «прилизаним» і «правильним», але нікому не вдавалось зібрати серйозний компромат – особова справа студента у вузі, підписи ви-кладачів у відомостях, захоплено-позитивні відгуки одногрупників, з яки-ми він вчився, чудові рекомендації партнерів по бізнесу, колег, підлеглих… Це все було занадто вже правильним. У нього або зовсім не було ворогів… або усі вони зникали. Немов хтось ретельно виписував і підтверджував усіма подробицями його біографію, відстежував, щоб про Яблуковича ні-хто не сказав поганого слова… Але як це можливо? Так ретельно готувати біографію людини не змогли б навіть спецслужби! Звідки він узявся? Хто організував його прихід у політику?
З самого початку спілкування з Василем Романовичем Мурахівський тримав певну дистанцію і ставився до молодого політика досить обережно.
Тим часом Яблукович сміливо заявляв, що країна перебуває у глибо-кій системній кризі, грошей в бюджеті нема, оскільки Президент своїми безграмотними діями привів Україну до стану зубожіння. Яблукович виго-лошував свою програму стабілізації економіки - вона передбачала тимча-сове замороження виплат зарплати, пенсій та стипендій, широкомасштабне вливання в українську економіку іноземних кредитів, збільшення податків на вітчизняних товаровиробників.
- У кожного є город або родичі в селах, тож заради добробуту Украї-ни, швидкого виходу з кризи невиплата зарплат та пенсій три-чотири міся-ці на бюджет українських сімей суттєво не вплине. А стосовно нових пода-тків, то, я підкреслюю, що це заходи вимушені й тимчасові. Загалом же збільшення податкових ставок, і про це свідчить досвід розвинених країн світу, є додатковим стимулом для вітчизняного бізнесу. Такі заходи, я в цьому переконаний, вже через півроку дадуть суттєвий економічний ефект.
Такі інтерв’ю з Яблуковичем друкували практично всі центральні українські газети. Молодий ініціативний політик, що чітко знає шляхи ви-ходу з кризи і говорить про конкретні кроки уряду на шляху до стабілізації хворої української економіки, сподобався усім. Його ідеї були свіжими і перспективними. Крім того, він висунув серйозну програму боротьби з ко-рупцією та організованою злочинністю.
Молодь призовного віку захоплювали пункти передвиборчої програ-ми кандидата Яблуковича, де він обіцяв ліквідувати Збройні Сили. поси-лаючись на позитивний досвід держави Ліхтенштейн. За замислом Василя Романовича усі функції державної оборони і безпеки мала виконувати одна служба, куди об’єднували МВС, СБУ, Інтерпол…
Серед ідей нового кандидата були досить сміливі – легалізація прос-титуції, націоналізація всіх церковних будівель і земель… Останній проект викликав хвилю невдоволення серед людей, в окремих містах пройшли демонстрації на захист церкви… Напередодні виборів такий конфлікт із церквою був звичайнісіньким самогубством!
У виборчому штабі Мурахівського дивились пряму трансляцію про-мови Яблуковича і не могли зрозуміти що ж відбувається?!
- Він або зовсім зїхав з глузду, або… це якийсь спритний хід, - Мура-хівський замислився. – Більшовики теж колись боролись із церквою і це їм не завадило бути при владі.
***
Яблукович проводив першу нараду з приводу створення нової релігії. Її вирішили назвати Церква Світла. Слухаючи промовців і розглядаючи ар-тефакти, котрі демонструвались присутнім, Василь Романович був задово-лений – величезні гроші, котрі він виділив на цей проект, були заплачені не даремно!
Офіційна легенда була така. Одного дня при бурінні землі на одній із шахт Донеччини було знайдено кам’яний саркофаг з дивними узорами. У середині саркофагу лежали таблички з прадавніми символами. Робітники дбайливо підняли знахідку на гору і вчені почали досліджувати незнайомі письмена. За допомогою найсучасніших технологій було визначено, що приблизний вік знахідки – 10 000 років до нашої ери, часи всесвітнього потопу і загибелі Атлантиди… На табличках були зашифровані пророцтва про війни, революції, створення і падіння імперій, виникнення нових релі-гій… Зокрема було сказано, що ці всесвітні релігії «одурманять багатьох і закриють шлях до істини». Частина табличок були основою нової віри, на них було дев’ять заповідей Світла. «Світло представляє людину лише ще одною тваиною, іноді кращою, частіше ж гіршою, ніж ті, хто ходить на чо-тирьох лапах; твариною, котра внаслідок свого божественого, духовного та інтелектуального розвитку стане самою небезпечною з усіх тварин! Світло уособлює усі так звані гріхи, оскільки вони ведуть до фізичного, розумово-го та емоційного задоволення! З цієї безплодної пустелі глини й каменю я піднімаю свій голос, щоб змогли ви почути його. Сходу і Заходу я подаю знак. Півночі і Півдню я даю знати: смерть слабким, багатство сильним! Розплющіть очі, щоб бачити, о, люди, чий розум запліснявив; слухайте мене, спантеличені мільйони! Тож я повстаю, щоб кинути виклик мудрості світу; піддати випробуванню ваші закони і звичаї! Жодна з майбутніх запо-ведей, що будуть вигадані в майбутньому спритними мудрецями для своєї користі да не стане правдою для мене, жодна з їхніх майбутніх догм не пе-рекреслить істини цього одкровення! Я звільняю вас від усіх умовностей, котрі не ведуть до вашого земного добробуту і щастя. Я викидаю мотлох майбутніх вигадок і хибних пророцтв!»
«Святе письмо» було готове. Тепер треба було розповсюдити цю «знахідку» серед людей, переконати вчених, у справжності одкровень… На нараду навіть привезли шахтарів, котрі знайшли саркофаг і піднімали його із землі…
Початок було створено. Але Яблукович йшов далі – він вимагав, щоб нова релігія була адаптована до з’єднання з держарвним апаратом. Всі чле-ни партії «Землі України» обов’язково повинні підтримувати нову церкву. Старі церкви повинні або покаятись і прийняти нову віру, або просто зник-нути. На здійснення цих планів знов виділялись чималі кошти.
|
| Категория: Мои статьи | Добавил: Zoreslav (2013-12-02)
| Автор: Владислав Панфилов
|
| Просмотров: 534
| Рейтинг: 0.0/0 |
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ] |
