Прокляття Василя Яблуковича_7
1|2|3|4|5|
6|7|8|9|10
II
Остаточно розслабитись Ігор зміг лише у м’якому та комфортному кріслі літака, що готувався до зльоту з Бориспільського аеропорту. С01 особисто приїхав до аеропорту попрощатися з ним, і це недовге, не більше трьох хвилин прощання, міцно засіло в пам’яті С16. Прощались мовчки, біля виходу на поле. Ігор відчував, що С01 переживає за нього, не зважаю-чи на зовнішній спокій, його очі видавали внутрішню напругу й знервова-ність.
Коли літак, погойдуючись, почав виїзджати на злітну полосу, Ігор за-плющив очі, він знав, що найкращий засіб пришвидшити час у літаку – це сон.
***
Ігор Гриценко працює в Головному Управлінні Інтерполу недавно. Випускник Академії МВС, на останньому курсі навчання він був залуче-ний Мельниченком до співпраці. Після випуску його особова справа зник-ла з відділу кадрів і про неї не залишилось жодного сліду чи запису, зате ця справа з’явилась у відділі ГУ Інтерполу. Робота йому подобалася, вона від-повідала його складу розуму, його здібностям, словом, Ігор був на своєму місці. Це помітило його керівництво, тому для виконання складного та не-безпечного завдання в Польщі було призначено саме його, С16. Але була ще одна важлива обставина, Ігор вільно говорив польською.
***
Варшава зустріла його яскравим сонцем, хоча за календарем був жо-втень. Швидко пройшовши митний та прикордонний контроль, С16 ви-йшов на вулицю. Проминувши скляні двері, Ігор опинився на зупинці.
- Проше пана, Краковскє пшедмєщє, хотел «Харенда», - Ігор сів у та-ксі і водій ввімкнувши лічильника, погнав машину в центр міста.
Машина, розвернувшись на рондо Шарля де Голля, з’їхала з Єруса-лимських алей і, набравши швидкість, понеслась вулицею Нови Шьвят. Бі-ля одного з перехресть до машини підскочило замурзане циганченя і впало біля дверцят на коліна. Ігор дістав з кишені кілька купюр - здачу, що йому дали в аеропорту, і висунув гроші в прочинене вікно. Циганченя вихопило гроші, і, затиснувши їх у смаглявій руці, побігло геть.
Ігор не міг бачити, як, відбігши далеко, циганченя жбурнуло гроші в найближчу урну і вийняло з кишені годинника…
Дорога видалась не важкою, але Ігор вже зголоднів і думав про те, де можна трохи поїсти. Увагу С16 привернуло віконечко «Макдональдзу», тож, попрохавши водія зачекати, він мерщій вискочив із машини. На ходу виймаючи гроші, Ігор вирішував, що буде брати. Пояснивши продавщиці, що йому треба, Ігор простягнув їй 10 злотих і отримав жменю монет і вим’ятих купюр з багатьма нулями. «Ще ходять старі злоті» - здогадався, розглядаючи здачу. Продавщиця, швидко заходилася обслуговувати єдино-го клієнта – картопля була вже спакована, решту вона почала складати.
С16 почув у себе за спиною рев клаксонів і, обернувшись, побачив розгубленого водія, що махав йому обома руками, позаду таксі вже зібра-лось кілька автомобілів, що не могли проїхати. Ігор схопив пакет з їжею і, залишивши картоплю розгубленій продавщиці, побіг до таксі…
Яскравий спалах і потужний вибух, збили С16 з ніг. Пакет з їжею по-летів в один бік, а тіло Ігоря жбурнуло в інший. В очах потемніло.
Коли Ігор розплющив очі, то побачив жахливу картину: вибухом так-сі рознесло вщент, поруч лежали розтрощені авто, що під час вибуху були надто близько. Але найбільше С16 вразили останки водія таксі. Він нама-гався встати, але права частина його тіла, рука, нога і половина обличчя були відірвані. В очах Ігоря знову потемніло і він втратив свідомість.
***
С 16 прийшов до тями лише в лікарні. Коли опритомнів і розплющив очі, побачив над собою білу стелю і обличчя дівчини.
- Доброго дня! Я - Барбара Островська з Інтерполу, - дівчина диви-лась на Ігоря схвильованими і серйозними очима.
- Скільки я тут?..
- Майже добу ... Але ви не хвилюйтесь - ніякої небезпеки для вашого здоров’я вже немає, - поспішила заспокоїти Барбара. - Як тільки вас випи-шуть з лікарні, ми почнемо працювати ... Справи, на жаль, занадто серйоз-ні і зволікати більше не можна.
***
Коли Ігор вийшов з лікарні, Барбара вже чекала на нього в машині біля входу. Вмостившись поруч, Ігор інтуїтивно відчув, що історія, котра ледве не коштувала йому життя, тільки почалася.
До сірої будівлі на Маршалковській машина дісталась досить швид-ко. Автоматичні ворота швидко розчинились перед машиною і відразу за-чинились, ледве пропустивши її у двір. Прямо перед ними була невисока стара будівля, резиденція польського Інтерполу. По дорозі Барбара переда-ла С16 вже оформлену для нього перепустку. «Лєшик Войцехівський» - прочитав Ігор на картці. Відтепер Ігор був Лєшиком Войцехівським, що народився в Кракові і працює позаштатним кореспондентом часопису «Впрост». Тільки працівники польського Інтерполу, що безпосередньо брали участь у справі, знали, хто він і справжню мету його приїзду до Ва-ршави.
Поки С16 лежав у лікарні, поліція встановила, що потужний вибух таксі у центрі Варшави відбувся через прикріплену до дна машини вибухі-вку з годинниковим механізмом. Враховуючи, що така пригода повинна була мати якійсь підтекст, поліцейські зробили висновок, що це - замах на журналіста (якщо вірити документам, знайденим у пасажира таксі, який дивом врятувався). Та подальше опрацювання цієї версії було припинено, оскільки усі матеріали були вилучені в поліції Інтерполом.
Барбара Островська, особистий код 4Z64, займалась розслідуванням справи про перекачку грошей з польських банків за кордон. Саме вона в ході слідства розкрила механізм цього злочину і зібрала дані, що вивели її на український слід. Це було так: несанкціоновано ввійшовши до центра-льного банківського комп’ютера, невідомі зловмисники перекинули значну суму грошей на рахунок німецької фірми «Фентезі Лтд.», яка в свою чергу відправила гроші в Україну. Одразу було організовано перевірку всіх пра-цівників банків, змінено коди та паролі доступу до банківських комп’ютерних мереж.
Поліція, Служба Безпеки, Інтерпол та безпека обох потерпілих бан-ків робили усе можливе та неможливе, щоб натрапити на слід зловмисни-ків. Поки що єдиним доступним шляхом розслідування було відпрацюван-ня польських і українських контактів фірми «Фентезі Лтд.».
***
Богдан Левицький народився під Фастовом. Його дитинство пройш-ло в бідності й нестатках. Жили вони удвох з матір’ю, батько під час рево-люції загинув у боях із совєтами. Мати, налякана репресіями НКВС, при-щепила цей страх перед радянською владою синові. Молоді роки Богдана, часи, коли у вузах, установах та на підприємствах вимагали докладні авто-біографії та вичерпні дані про батьків, були тривожними, повними щоден-ного, щохвилинного очікування прикрих несподіванок від «компетентних органів». Та Левицький був хлопцем розумним і з відзнакою закінчив ін-ститут.
Вже на останньому курсі вузу Богдан познайомився із Розою, дівчи-ною з інтелігентної родини. Саме її батько, коли перед захистом диплому Богдан збирався одружитися з дівчиною, наполягав, щоб його майбутній зять вступав до аспірантури. Богдан, не розуміючи, навіщо йому це потріб-но, вибрав темою дослідження актуальну на той час проблему – «узагаль-нення методів боротьби з українським буржуазним націоналізмом». Але захистити її Богдан не зумів. Зневірившись у своїх наукових можливостях, Левицький став викладачем суспільствознавства в технікумі залізничного транспорту, де і пропрацював майже все життя.
Коли з’явилась можливість переїхати жити до Німеччини, Роза за-явила, що хоче «жити, як цивілізована людина». Богдан спочатку з остра-хом сприйняв ідею дружини, але коли життя в Україні почало погіршува-тись, мусив погодитися на еміграцію.
Сповістивши колегам у технікумі про від’їзд на лікування до Заліз-новодська, він, разом із дружиною, заходився спаковувати валізи і, позаяк Роза вже мала на руках усі потрібні документи, подружжя відбуло до Бер-ліну. І тут для Левицького почалася полоса невезіння - через місяць після їхнього переїзду до Німеччини дружина раптово захворіла й померла. Бог-дан почав пити. Пияка в Німеччині на роботі терпіти не стали, тож незаба-ром він опинився на вулиці. І в цей час доля звела його з київським бізнес-меном Василем Яблуковичем.
Правду кажуть, що випадок може перевернути в один день усе жит-тя! Василь Романович, людина приязна і товариська, запропонував Леви-цькому очолити в Німеччині фірму, яка сприяла б розвиткові товаровироб-ника в Україні. Не зрозумівши, що ж він має робити як директор фірми, Богдан погодився. Яблукович виявився серйозною людиною з великими зв’язками у європейському бізнесі. Фірма «Фентезі Лтд.», яку незабаром очолив Богдан, уже наступного місяця була офіційно зареєстрована в Бер-ліні. Крім Богдана Левицького у фірмі працювали бухгалтер і два технічні працівники. Які саме функції їм належало виконувати, Левицький не здо-гадувався. На всі Богданові питання про діяльність фірми, яку він очолює, Василь Романович відповідав, що зрозуміти це новому директору поки що складно.
Одного дня бухгалтер поклав перед ним контракти, де стояли рекві-зити фірми «Фентезі Лтд.», але на місці, де мали бути дані другої сторони, було порожнє місце. Уважно подивившись на бухгалтера, Левицький мовч-ки підписав контракти.
Наступного дня бухгалтер поклав на стіл перед Богданом конверта з грошима, повідомивши, що це: перша директорська зарплата. Левицький сидів, немов очманілий, він зрозумів, що потрапив у гру, правил якої не ро-зуміє, але збагнув, що це і є причиною його призначення директором. Зре-штою, якщо йому платять гроші за те, що він сидить у кабінеті і днями чи-тає пригодницькі романи та старі газети, то, мабуть, від цього фірмі є якась користь? Тільки одне Левицький міг сказати певно, такі люди, як Яблуко-вич, гроші на вітер не кидають.
Одного дня Богдан помітив, що бухгалтер поводить себе якось див-но, за ніч у нього під очима з’явились чорні кола, він був знервований і збуджений. Та директор вже звик ні в які справи не втручатись, отож мовч-ки сидів у кабінеті і читав «Берлінер Цайтунг».
Великий стінний годинник показував за чверть першу.
***
- Як ви себе почуваєте? - високий огрядний чоловік запропонував Ігорю й Барбарі сісти.
- Дякую, вже краще, але прийом у Варшаві гостей занадто гарячий, - спробував пожартувати С16.
- Справа, якою ви з Барбарою будете займатись, може обернутись будь-якою несподіванкою. Повірте, у мене є всі підстави так стверджувати, - чоловік був серйозним, немов не помічав Ігоревої іронії.
На обговорення суто професійних тонкощів подальшого розсліду-вання пішло майже півгодини, закінчивши розмову, Барбара з Ігорем ви-йшли з кабінету Генерального Коменданта Інтерполу Польщі і попрямува-ли до кабінету Островської.
- Поки що з «Фентезі Лтд.» ніякої суттєвої інформації не надійшло. Директор, Богдан Левицький, колишній громадянин України, ніяких кон-тактів із родичами чи знайомими в Україні не підтримує, дружина помер-ла, веде самотній спосіб життя, час від часу навідується до пивниць... Крім нього, на фірмі працюють бухгалтер і два технічні працівники, усі троє громадяни Німеччини. Ніяких зв’язків у них ні з Україною, ні з Польщею не встановлено.
- Певно, що у когось з цієї команди такі зв’язки мають бути, - замис-лився С16. - Я запрошу більш детальну інформацію про цього Левицького з Києва.
Їхню розмову несподівано перервав телефонний дзвінок. Барбара взяла слухавку і відразу поклала.
- Викликає шеф ... - дівчина швидко вийшла з кабінету.
Залишившись один, Ігор намагався впорядкувати свої думки і якось розібратись у тому, що почув. Безперечно, цей Левицький сам або через посередників підтримує контакти з кимось із українських бізнесменів і є, швидше за все, пішаком у великій фінансовій афері. Та саме ці його конта-кти і можуть вивести на український слід, бо роблячи такі банківські пере-гони, не залишити «хвостів» практично неможливо.
В цю мить до кабінету стрімко увійшла Барбара. Її обличчя було чер-воним, дівчина була схвильована.
- Шефу щойно подзвонили з «Інтербанку», сьогодні вранці на раху-нок «Фентезі Лтд.» у Берліні банк переказав 25 мільярдів доларів.
- Треба негайно до Німеччини! Барбаро, зв’яжись із колегами в Бер-ліні, а я зараз іду до «Харенди» збирати речі.
Через три години Ігор і Барбара сиділи в літаку, що взяв курс на Бер-лін.
***
Тим часом, каналами Інтерполу прийшло повідомлення до штаб-квартири Інтерполу Німеччини у Вісбадені про скоєне шахрайство.
В цей час у Варшаві Служба Безпеки взяла під свій контроль усі бан-ківські операції із закордонними партнерами Польщі.
Наступного дня була терміново скликана Надзвичайна позачергова сесія польського Сейму.
***
Коли розчервонілий бухгалтер підсунув вранці Богдану Левицькому черговий контракт із невідомим партнером, Левицький, прочитавши текст, раптом поклав його на стіл і, пильно дивлячись в очі бухгалтеру, запитав:
- Шановний пане бухгалтере, - Богдан говорив, немов опитуючи сво-го студента у технікумі, - а чи не розкажите ви мені, що за документ я зараз повинен підписати?
Від несподіванки в бухгалтера, і без того знервованого й заведеного, відвисла щелепа і очі стали великими, як п’ятаки.
Він мовчки узяв із столу ручку, встромив Богдану між пальці правиці і, підсунувши контракт, прошипів:
- Було б краще, аби ви підписали ...
- Але ...
- Так буде краще!.. Для вас ...
Директор «Фентезі Лтд.», нащадок борця з радянцями і колишній борець з українським націоналізмом, людина, що заплуталась у цьому бур-хливому житті, мовчки черкнула свої ініціали на папері.
Коли бухгалтер нарешті покинув кабінет, Богдан дістав аркуш паперу і почав зосереджено писати. «Пану Яблуковичу В.Р.» і нижче: «Заява». Трохи подумавши і заспокоївши розбурхані думки, Левицький продовжив: «... Прошу Вас звільнити мене з посади директора фірми «Фентезі Лтд.» у зв’язку...» Отут Богдан замислився. Просидівши хвилини зо дві, він стом-лено підвівся, зім’яв аркуш з недописаною заявою і жбурнув папірець у смітник. Було нестерпно душно і противно у цьому клятому офісі. Левиць-кий рішуче попрямував на вулицю.
|
| Категория: Мои статьи | Добавил: Zoreslav (2013-12-02)
| Автор: Владислав Панфилов
|
| Просмотров: 557
| Рейтинг: 0.0/0 |
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ] |
