35

Обіцянки-цяцянки

Як маленьке цуценя
запрягали у тачку,
обіцяли, що із нього
виросте конячка.

Ще чекають ґави
хвости павичеві,
ще чекають свині
хати овочеві.

Посадили верби
на морі й на суші.
Обіцяли, що на них
зарясніють груші.

Від польотів втіху
обіцяли жабам
і м’яких горіхів –

дідусям та бабам.

Рибу рваним сітям
В четвер обіцяли.
Сни солодкі дітям
в торби насипали.

Часто обіцянка –
забавка й цяцянка.
Про це добре знає
Той, хто обіцяє.



36

Таємниця кішки

Місяць знає котячу мову.
Кішка й місяць ведуть розмову
про країни, де кішки-леви –
всіма визнані королеви.

Таємницю такої говірки
підслуховує мишка з нірки.
Леопарди, тигри, леви –
всі великі кішки.
Гризеня собі міркує –
то які ж там мишки?!

37

Спів вовків

Як співають вовки?
У вовків дивний спів,
він лунає далеко за обрій.

Для вовчиць, вовченят,
Дитинчат, онучат
він такий заспокійливий,
добрий.

Мати десь під кущем
вовченя пригорне:
«Лишень слухай,
як батько співає...».

А в цей час всяк живий,
чи людина, чи звір,
сам ховається
й діток ховає.

Подорожній не спить,
подорожній спішить,
та від вовчого
співу подалі.

Та співають вовки,
наче свято у них,
й всім із місяця
зроблять медалі

38

Павичевий хвіст

У малого галченяти, з мізинчик на зріст,
виріс зранку в понеділок павичевий хвіст.

Ні ходити, ні літати хвіст той не дає,
мусить сидіти бундючно, бо вже пиха є.

Щоб стрибати, щоб співати, треба мати хист.
Воно ж хоче вихвалятись й розпускає хвіст.

Через хвіст уже здаються й друзі ворогами.
Воно й бачитись не хоче з рідними батьками.

Всім чуже та непотрібне, як вздовж річки міст,
галченя глядить та пестить павичевий хвіст.

39

Заздрість

Десь далеко, десь далеко
ходить в озері лелека.
А між вербами в лататті
жаби там сидять цибаті.
Одна жаба затужила
й іншій жабі говорила:
«В тебе кращі й комарі,
і на спинці пухирі,
і листочок під ногою,
навіть дзьоб над головою!
Гляньте всі, як їй щастить,
вже з лелекою летить!»

40

Календар
«Доброго ранку, ранки недобрі!» –
так вітається календар.
Він обідраний тими днями,
як нещасний злидар.
«Доброго ранку, ранки добрі!» –
Я говорю,
бо не вірю старому календарю

41

Багаті злидні

Жили собі злидні,
На диво не бідні.
Та хотіли, щоб не знали
про це друзі й рідні.

Про гостей так дбали –
дощем частували,
замість цукру камінці
їм до чаю клали.

Рідним дарували
справжні подарунки:
із торішнім снігом
великі пакунки.

Все ховали гроші
у мішки та банки,
води шкодували,
й перебили склянки.

Як де закотилась
чиясь копійчина,
або загубила
іграшку дитина –
заберуть, сховають,
не повернуть зроду,
скажуть, що роздали
бідному народу.

Так буває, діти,
так буває, рідні:
хоч живуть багато
а душею бідні.

42

Тинди-ринди

Запитайте горобців, що не мають хати,
де славетних тинди-ринди в полі відшукати.

Тинди-ринди – пишні й горді, не люблять роботи,
від них зроду не чекають уваги й турботи.

Не шукайте тинди-ринди там, де всі працюють,
а шукайте тинди-ринди там, де бешкетують.

Як не хочуть ваші діти страву добру їсти,
знайте: встигли тинди-ринди їм на шию сісти.

Як онуки вередують і не хочуть спати,
нехай хтось повиганяє тинди-ринди з хати.

Хто не має спогадів, родини і друзів,
той зазвичай виростає, як зозуля в лузі.

Чи вітрисько, чи дощі, чи сніги гуляють,
а великі тинди-ринди не йдуть, а літають.

Як із мила бульки, трава без коріння,
так байдужі тринди-ринди – без краплі сумління.

Тож хапайте тинди-ринди та складайте в кошик
і несіть швиденько в хащі, де багато мошок,
де кусючі комарі добре справу знають, –
хай нахабних тринди-ринди трохи покусають.


43

Великомудрий

Рікою вниз повільно так
пливли собі мудрець й хлопчак.
Мудрець спитав у хлопчака:
«А де назад тече ріка?
Бо в середу після гостин
додому попливу один».

44

Містечко на столі

На кухні біля шафи,
неначе на горі,
розташувалось гарне
містечко на столі.

Там вежа з порцеляни
під дахом із квіток.
Там площа із тарілок
та кавових чашок.

Містечком смачні страви
до нас у гості йдуть,
а молоко і каву
на таці принесуть.

Духмяна скибка хліба
ще й кришталевий мед,
а там на сковорідці –
майданчик для котлет.

Царює в тому місті
царенко Апетит,
якого страви кличуть
«Ваша величність Тит».

В руці у нього ложка,
а в другій – бутерброд,
який, повір, не влізе
до жодного у рот.

На стрічці – нагороди
за гарний апетит.
Й тебе до столу кличе
його величність Тит.

45.
Гарячий пиріг

«Хто шумить, хто шкварчить, хто губами плямка? – молодого пирога та й питала мамка:
Ти товстий, запашний, рум’яний, дебелий,
тільки дуже мовчазний й зовсім невеселий».
А пиріг через поріг так відповідає:
«Що у мене всередині – тільки пекар знає.
Молодці-пироги – всі ми потаємні.
Зовні, може, пухкі й білі, всередині – темні».
Той – з повидлом, той – шербетом,
а той – з кукурудзи.
Хтось запечений з секретом
І ховає ґудзик.
Тільки вийшов я із печі,
маю палку вдачу.
Знає кожен:
помовчи, доки ти гарячий.
Лиш як спокій у собі
ти віднайдеш знову,
отоді розпочинай
з іншими розмову!»

46.

Солодкий сон

Там, де приязнь та повага
ведуть мову тиху,
де під грушею сховали
неприязнь та пиху,

Там, де осінь після балу
лягла відпочити,
там, де сплять весняні квіти,
пухким снігом вкриті,

Там, де сонце з місяцем
зустрічі святкують,
де бездомним песикам
притулок дарують.

Там солодкий сон гойдається
на фіранці.
З ним прощатись не хочеться
навіть вранці.

Там летиш в далекий світ.
Там у дивнім сні виростаєш.

47

Цап Тимофій

Цап відбувайло Тимофій
Живе завжди серед мрій.

Мрія про шати у шафі висить,
Мрія про статки у банку лежить.

Мрія про друзів у гори пішла.
Мрія про свято гостей не знайшла.

Мрія про сон заблукала до ранку.
Мрія про дім залишилась на ганку.

Навіть мрія про машини
Лагодить у полі шини.

У краю солодких Мрій
Тимофій, звичайно, свій.

Та у справжньому житті
Він завжди на самоті.

Бо намріявшись досхочу,
Щось робити цап не хоче

48.
Мудрий метелик

На гілочці тоненькій,
зелений де листок,
сидить собі метелик
один серед квіток.
Серйозний, дуже вчений,
бо вже живе три дні.
Вичитує в газеті
про вчинки видатні.

Події історичні
великої ваги:
де мед шукають бджоли,
де кращі пироги,
у кого є найбільше
братів або сестер…
Мабуть, він цю газету
читає й дотепер.
49
Колискова для матусі
«Люлі, люлі» – я співаю,
як матусю колисаю.
Утомилась моя мати
Мене з братом доглядати.

Натомилась на роботі.
Цілий день вона в турботі:
Шиє, миє ще й готує,
Мене з братиком годує.

Її руки роботящі
І тямущі, і путящі -
Все - то знають, все - то вміють,
І попестять, і зігріють.

Коли сумно – залоскочуть,
Коли боляче – тріпочуть,
Щоб швиденько біль той вщух,
розлетівшись, наче пух.

Мама сіла на край ліжка,
Підібрала свої ніжки.
Колискову заспівала.
І незчулась, як вже спала.

«Люлі, люлі»- я співаю,
бо матусю колисаю.
Не ходіть та не гриміть,
Мою маму не будить.

50
Колодязне е-ге-ге

Там де верби жовтобокі
є колодязі глибокі.
У колодязі живе
Здоровенне е-ге-ге.

Темне, мокре та голодне
позмагатись завжди згодне:
хто кого перекричить,
хоча й цілий день мовчить.

Так чекає - не дождеться,
Доки хтось не озоветься.
Нявкне хтось – воно нявчить.
Рявкне хтось – воно кричить.

То шепоче, то тріпоче.
То струною забринить.
Кукурікає, гелгоче – заспокоїтись не хоче
ні на мить.

Чом же всіх воно кривляє:
Думки власної не має.
Що не скаже – все чуже
От таке-то е-гег-ге.

51

Королева голка

Королева голка має одне вушко
Та зовсім не чує, моя щебетушка.

Королева голка має гарне військо -
Ні з ким не воює й дуже компанійська.

Королева голка має слуг багато -
Все в нитках навколо й неприбрана хата.

Королева голка має стан тоненький.
Та ніхто не свата, бо вона гостренька.

Королева голка шиє пишні шати,
Однак їй на свято нічого вдягати.

Королева голка має серце з криці,
Хоча дуже добра й любить полуниці.

Королева голка вколола тканину -
шиє гарний одяг, що вбрати дитину.

52.

Чому вона забула

Черевички, черевички, черевиченьки
Та й стояли довго в шафі у сестриченьки.

Чи вона про них забула,
з пересердя інші взула?
Ні, таки ні!...

Рукавиці, рукавички, рукавиченьки
Та й лежали довго в шафі у сестриченьки.

Чом вона їх на вулицю не взяла,
з пересердя може інші одягла?
Ні, таки ні!...

Вдома висять кожушки, куртки та шуби,
Притулившись у куточку біля груби.

Чи вона не ці хотіла,
з пересердя не наділа?
Ні, таки ні!...

Просто літо на дворі, на дворі,
жарко всім о цій порі, цій порі.

Так, таки так….

53.

Куряча мода

У півника Омеляна у горох сорочка,
що її подарувала зозуляста квочка.

З колосочків комірець, з кукурудзи брюки
Вміють добре майструвати квочки вправні руки.

Хоч просив наш Омелян одяг капустяний
Та не мають гречні квочки до капусти шани.

54.

Вітер та вітрила

Хто в морі хвилі розгойдав?
Срібний дельфін.

Хіба зробити таке міг
дельфін один?

А він тихенько розповів
усім вітрам,

Що в морі десь палац стоїть,
а в ньому крам.

Там серед срібла та прикрас
вітрила сплять.

Забули хвилі та вітри,
не тріпотять.

Не кличуть знов мандрівників
в далеку путь.

Та подарунків дітлахам
не привезуть.

Не повернуть додому тих,
хто в чужині.

Їм залишатись спочивать
отам на дні.

Тож вітри дмуть, здіймають шторм.
Нехай гуде.

Хай море викине назад,
Хай поверне

Гнучкі та білі крила кораблів.
Нехай лунає на морях
їх пружний спів.

55

Коник-стрибунець

Коник, коник – стрибунець
все лишав на сам кінець.

Тож він снідав у ночі,
Влітку грівся на печі.

Восени чіпляв шпаківні,
Прокидався лиш опівдні.

Та забувши про всі строки,
Ходив в серпні на уроки.

І вже років в сімдесят
Він пішов в дитячий сад.

57

Мушлі

Одні рябі мушлі
були відчайдушні.

До біди чужої
Зовсім незворушні.

В глибинній пустелі,
Чи в морському гаю

Завжди мляво промовляли:
«Моя хата з краю!

Моя хата з краю,
Десь аж за горою,

Ходіть собі по пісочку
Разом із бідою.

Ми вам не сусіди,
За друзів не маємо.

Та ми без хати
ніде й не буваємо.»

58

Щирі індіанці

Хоч кричи, хоч не кричи – ніхто не почує:
страшно в джунглях уночі, коли вся полює.

То ж як доведеться Вам в джунглях мандрувати,
краще це робити вдень та ще й поруч хати.

Можна й вдома відшукати хащі непролазні
У малині, у кущах, тих що біля лазні.

Та у власному дворі спорудить вігвама,
Хай бояться дикуна і тато і мама.

56

-Куди ця стежечка веде?
-В осінній день.
-Що робить вітер у степах?
-Співа пісень.

-Що ранок лишив у полях?
- Чисту росу.

-Я цілий світ вплела в вінок
І вам несу.