Зов любви

Когда ты любишь и не хочешь
С ней расставаться ни на миг,
То что ж себе ты напророчишь,
Когда любовь, как в шторме бриг!

Твой разум воле не подвластен,
Ты стал другим, как раб, ты – нем!
В плену своей безумной страсти
Ты, как бы движимый! Но чем?

И ветер злой тобой играет,
Волной подбрасывая вверх!
Но твой кораблик пусть не знает,
Куда направит это бег!

Не дай Бог каждому из нас
Пропасть в любви пучине! Нет!
Но все же хочется хоть раз
В той глубине увидеть свет!

И каждый должен выбрать сам,
Что сутью в жизни нашей есть.
Любить иль нет – решать лишь вам,
Но главное: не забывать про честь!

Пам’яті жертв трагедії у Скнилові 27.07.2002
Катастрофа
Чиї ж то злочини до хмар кричать,
Що нас Господь і досі ще карає?..
Юрій Клен
Судомить тіло, близько смерть...
Не встиг зробити щось для людства...
Життя коротка круговерть...
Лиш душі з небуттям ще б’ються...

Машина смерті в небесах,
А на землі людей багато;
Видовище долає страх...
Та сотні жертв чи не занадто?

Лиш потім доня пригадає:
„Я це все бачила у сні!”
А мати скаже: „Так не буває,
Бо це – страхіття лиш нічні!”

Та й хто послухає малечу,
Адже ж продумано усе...
Та раптом... вибух і на втечу...
Урозтіч глядачів несе...

Все сталось швидко, наче вмить,
Та мить тяжка – загинув тато...
Лиш доню тілом встиг закрить...
Вдовою стала бідна мати...

Дитячий чути в полі плач,
Стискає дочка руку тата...
Слова останні з вуст: „Пробач...”
Та смерті вже не подолати...

Тобі
Забули ви, що в світі є любов,
Котра і спалює, і губить!..
Олександр Блок
Я бачу сон:
Яскравих грон
Чарівні очі.
Сказати хочу
Все, що треба;
Та ти, мов дивишся у небо,
Благаючи мене мовчати...
Та я не міг не помічати
Краси твоєї...
І серце прагнуло кохати...
Та як хотів я не зважати,
Не бачити, не чути
І голос твій навік забути...
Чи я страждав?
О, так! Себе вважав
Я божевільним!
Та мозок мій,
Мов стовп могильний,
Все твердив вперто: „Ні і ні!”
І погляди твої сумні
Немов жаліли...
О, як щеміли
Від болю груди!
Як знемагали від облуди
Мої думки!
Душа так рвалась навтьоки
Від тіла геть!
...І лиш життєва круговерть
Знов заспокоїть бідне тіло,
Зітре із мозку наболіле...
І серце знов заснути хоче,
Допоки образ твій не бачать очі...