1|2
Ізабель і Фердинанд
Двір іспанський в хвилюванні,
В тронній залі брязк броні,
Із полудня всі в чеканні –
Бути миру чи війні?
Вже посли і кавалери
Спокій втратили не раз –
Бо лише монарше слово
Мають чути в грізний час!
Лихоманить всю державу,
Трохи – й блисне жар війни!
Вже укотре із кордону
Їдуть вісники сумні…
Грає золото у залі,
Наче полум’я борні.
Грають відблиски на шпагах –
Змочить кров’ю сталь, чи ні?
А подалі від палацу,
У гущі розкішних трав
Хлопець молоду дівчину
До серденька пригортав.
Під високим буйним кленом,
Де не видно вартових,
Милувались ніжно двоє,
І ніхто не рушив їх!
Поцілунки пестять губи
І любов в серцях бринить,
Він шепоче про кохання
І години йдуть як мить!
- Час іти… - Та ні, не треба!
Все на світі хай чекає!!!
І кохання знов обоїх
Понесло за небокраї!
Так, у розкоші любовній
Прилягли, забувши все,
Фердинанд, король іспанський
Та інфанта Ізабель.
|
