1|2
Доктор Фауст
Я шукав, але не знайшов,
Я прагнув, але не зміг…
Я занадто далеко зайшов,
Не відкривши усіх доріг.
Неосяжне хотів охопить,
Незбагненне хотів збагнуть…
А життя у Всесвіті - мить,
Що не можна уже повернуть!
Розум шлях мені показав,
Він в блакиті, примарний, мов сон.
Він весь час з-під мене вислизав,
І, з’явившись, знов брав у полон.
Недосяжна зоре моя,
Що здалека світила завжди!
А чи ти існувала колись?
Може, й зараз лиш видиво ти?
Але кличе вона мене знов,
І іду я за нею у світ,
Де змагаються Зло і Любов,
Щоб натрапити істини слід!..
|
