Прокляття Василя Яблуковича_5
1|2|3|4|5|
6|7|8|9|10
***
Хмільний сон Василя був неспокійним.
Він знов опинився в будинку Ганни Миколаївни, але замість господині побачив... свою покійну бабусю. Вона дивилась на онука сумним поглядом. Бабуся мовчки простягла руку. Яблукович повернув голову і по-бачив стіл, на якому лежали нумізматичні альбоми. Підійшов до них і хотів відкрити, але в останню мить відняв руку, з-поміж сторінок текла кров. Але що це?! Василь з жахом побачив, що на альбомі з монетами лежала відрізана голова Артура і кров збігала з розтятих судин на шиї... Він відсахнувся і позадкував у бік бабусі, але, озирнувшись, її вже не побачив. На місці, де була його бабуся, стояла відьма.
Її миршаве тіло було страшним, обличчя висушене. Рот старої скри-вився у жахливій гримасі, вона посміхнулась. Василь поворухнувся, щоб втікати геть, але не міг, ноги не слухались. Яблукович раптом відчув, що повільно наближається до старої. А, може, - це вона підходила до нього? Хлопця охопив жах.
Він прокинувся серед ночі, поруч, на ліжку, сиділа перелякана Алла. Світло від ліхтаря за вікном вихоплювало з темряви її голі груди і стегна. Хлопець став потроху заспокоюватись.
«Мабуть, горілка в голову б’є,» - поцілував Аллу, ліг, і, пригорнувши її, заплющив очі.
***
Всю дорогу Василь з Артуром їхали мовчки. Після неспокійної ночі Василеві боліла голова. Певно, не спав і Артур, про це свідчили темні кола під очима та бліде обличчя.
Вийшовши з електрички, обоє квапливо спустились з платформи і попрямували стежкою до лісу.
Йти довелося довго. Як і сподівалися, стежка вивела їх на край села. Незабаром обоє побачили єдину хату, що самотньо стояла біля лісу. Василь рушив вперед і, без стуку, пхнув ногою перехняблені двері. В ніс ударив запах плісняви. Якась незрозуміла тривога охопила Василя, коли він поба-чив силует старої.
- Гей, тут живе баба Оксана? - гукнув до зігнутої баби, яку він угледів біля груби. Та коли вона повернула до нього сиву голову, Василь закляк. Перед ним була та сама відьма, що з’являлась йому вві сні!
- Ти прийшов туди, куди мав прийти, - прошамкала стара, але її голос був сильним і слова звучали чітко.
Василеві немов заціпило. Перед очима поплив червоний туман, і Яб-луковича почало нудити…
- Я... я вийду... ти сам... - Василь, тримаючись за одвірок, вислизнув назовні, на сонячне світло. За спиною стукнули перекошені чорні двері.
Здивований Артур залишився з бабою сам на сам.
Присівши просто на землю біля хати, Василь глибоко вдихнув свіжого повітря. Йому полегшало. Через декілька хвилин Василь підвівся. Відчув сором, що перестав тримати свої емоції. Але зайти до хати більше не наважився.
Та надмірна обережність, із якою Артур прорахував крадіжку, драту-вала Василя. Чи не простіше було б прийти на дачу удвох та й забрати мо-нети?! А якщо хазяйка стала б пручатись, зв’язати її або оглушити, вона і так ледве на ногах тримається! Яблуковича дратувала ця "винахідливість” Артура. «Ідіот!» - від злості у нього стискалися кулаки.
В цю мить двері розчинились і з хати вийшов Артур. Його обличчя було блідим.
- Ну, що?
- Мерщій звідси!
- У чому справа?! - Василя охопила лють. - Чого мовчиш?
Артур нічого не слухав, він швидко йшов стежкою, і Василь ледве за ним встигав. Його охопила така зневага до Артура.
«Якщо відмовиться йти за монетами - піду сам!» – подумав він.
Ні словом не обмовившись, пройшли вони половину стежки.
Несподівано Артур зупинився.
- Чорт! Я ж лишив у неї гроші!
- Які гроші?!
- Вона загадала гроші за нашу розмову, і я дістав портмоне...
- А ти з нею позагравав, і вона від грошей відмовилась! – насмішкувато сказав Василь.
- Мені не до жартів! - зі злістю мацав кишені Артур. - Ти йди, а я на-зад... Зустрінемось на станції!
Розгублений і злий, Яблукович пішов на станцію.
"Придурок! - аж кипів від люті. - Звідки він звалився на мою голо-ву?!”
Не помічаючи нічого під ногами, Василь добрів до станції і гепнувся на лавочку. Незабаром мала бути електричка.
***
Баба Оксана дрімала у тій же позі, в якій сиділа раніше. На краю сто-лу лежало портмоне. Артур схопив його і вислизнув надвір. На ходу сунув портмоне до кишені і побіг до станції – до електрички залишались лічені хвилини.
***
Василь курив цигарку за цигаркою і плював під ноги. Ось-ось мала підійти електричка.
«Та щоб ти під потяг попав! Дебіл...»
Зробивши дві затяжки, підвівся. Вдалині з’явився електропоїзд.
***
Важко дихаючи, Артур наближався до станції. Ще здалеку він помітив маленький силует електрички. Підбігши до колій, Артур ледь пе-реставляв ноги через рейки, шалений темп його виснажив. Та, раптом він перечепився, втратив рівновагу і, змахнувши руками, упав прямо на холо-дну сталь...
...Зосередивши свою увагу на електричці, Артур зовсім не помітив потягу, що наближався до станції з другого боку, тому смерть настигла його несподівано. Ні удару, ні хрусту розтрощених кісток ніхто не почув, їх за-глушив стукіт колес і виття гальм.
***
Василь бачив, як Артур падав, як потяг зім’яв його, розтовкши і пе-ретворивши на закривавлене місиво. Електричка, що під’їхала, закрила цю картину. Він чув, як гомоніли пасажири на платформі, бачив їхній жах.
В цю хвилину щось дзенькнуло йому під ноги. Василь нахилив голо-ву і побачив, що поламався браслет годинника, а сам годинник із розбитим склом лежав на платформі. Василь підняв його, вилаявся і жбурнув годин-ник до смітника. Зайшов до тамбуру електрички. Ще раз – востаннє! - по-дивившись на місце, де загинув Артур, побачив лише сліпучі сонячні відблиски, що грали на залитих кров’ю рейках.
***
Слідчо-оперативна група, що прибула на місце події, констатувала - смерть громадянина, особа якого встановлюється, настала внаслідок не-щасного випадку.
Здивування експертів-криміналістів викликав лише той факт, що в кишені брюк загиблого було знайдено набите землею портмоне. Це була земля з місцевого цвинтаря.
ІІІ
Таким натомленим і розбитим Алла не бачила Василя давно.
Перехиливши склянку горілки, Василь впав у ліжко. Алла присіла біля його голови, але Яблукович не зреагував.
- Завтра поїду за монетами, - сказав, не розплющуючи очі.
- Не треба! - ледь не плакала Алла.
Вона сиділа розгублена й не знала, що робити.
***
Після другої склянки горілки Василь заснув, наче провалився у мо-рок. Снів не було – неначе чорне глухе провалля його проковтнуло і випус-тило лише вранці. Прокинувся о п’ятій. Алла ще спала. Тихо, щоб не роз-будити дівчину, Василь накинув сорочку і тихо вийшов на кухню. На столі ще з вечора стояла пляшка «Руської» і брудна склянка. Він налив і випив півсклянки – гнітючий настрій від важкого сну почав потроху відступати, на душі враз полегшало. Василь випив ще, голова запрацювала ясніше. Він закурив.
За вікном був сонячний ранок. Шість на шосту. Василь сидів на кухні з відсутнім поглядом і курив великими затяжками. Коли четвертий недоку-рок був розтовчений у кришці з-під кави, він підвівся і став одягатись. По-глянув на себе в дзеркало. «Ну й пика в мене!..» Червоні очі, під очима - мішки, щетина. Крутнув крана - але в трубах лише завило. Вилаявся, дістав бритву і насухо пройшовся по обличчю. Після гоління помітив на шиї кров. Дістав брудного пластиря і заліпив поріз.
Приготувавши сумки, востаннє поглянув на будильник - пора їхати. Тихенько відчинив двері і обережно, щоб не збудити Аллу, закрив.
На вокзалі Василь швидко приєднався до натовпу людей з торбами, сумками, возиками, коробками, зупинився, тупо дивлячись на табло, яке вказувало, коли мала відходити фастівська електричка.
Раптом він відчув на собі чийсь погляд. Озирнувшись, побачив біля себе Аллу.
- Я поїду з тобою, - сказала вона.
Василь помітив, що дівчина збиралась похапцем, не встигла нафар-буватись. Мабуть вона швидко зібралась і виїхала за ним слідом. Хотів бу-ло прогнати молоду жінку, але несподівано опустив плечі і покорився їй.
Всю дорогу їхали мовчки. Поступившись дівчині, Василь ненавидів себе і весь світ. Цей ранок – сонячний і яскравий – не віщував Василеві ні-чого доброго.
Дорога цього разу здалася значно довшою. Коли електричка почала зупинятись, Василь, встаючи із сидіння, відчув, як затекли ноги й спина. Не дивлячись на Аллу, неохоче посунув через тамбур на залиту сонцем платформу. Мимоволі погляд Яблуковича почав шукати місце, де вчора за-гинув Артур. Ось металевий ящик, за який Артур перечепився ногою, ось рейки. Але ніяких слідів!
«А може, усе це мені вчора приверзлося? Може, й не було зі мною Артура?» - безладно крутилися в голові думки. – «Цікаво, де Артур заховав свої монети?..»
Виходячи на стежку, Яблукович визначав для себе місця, де, на його думку, Артур міг переховувати свою долю. Тепер вона була покійнику ні до чого.
Алла ішла за Василем, не відстаючи ні на крок. Побачивши його об-личчя на станції, вона злякалась. Ще більший відчай охопив дівчину, коли вона зрозуміла, що людина, яку кохає до нестями, відвертається від неї. Та вона вперто йшла за Василем, відчуваючи, що їхня сьогоднішня подорож разом буде останньою...
Діставшись до будинку Ганни Миколаївни, Василь перехилився че-рез паркан і відкрив хвіртку. Вони з Аллою підійшли до будинку. Двері бу-ли незачинені, і Василь з Аллою зайшли до кімнати.
Їм назустріч вийшла Ганна Миколаївна з обценьками. Після смерті чоловіка їй прийшлося вчитись майже усій чоловічій роботі.
Жінка підняла очі і зойкнула, побачивши непрошених гостей.
Василь із силою вдарив Ганну Миколаївну в груди. Стара жінка, впустивши обценьки, важко впала. Не чекаючи такого, Алла затулила об-личчя руками. У неї раптом з’явились жахливі думки: «Що сталося з Арту-ром?» Учора Василь їй не відповів. «Що з Василем? Він же перетворився на звіра!»
Василь, жбурнувши сумки в куток кімнати, крикнув погрозливо:
- Де монети?
Ганна Миколаївна якось здивовано подивилась на нього, але переляк був таким сильним, що вона не могла вимовити ні слова.
- Вставай! - Василь з розмаху вдарив жінку ногою. Удар влучив у плече. Ганна Миколаївна застогнала і, чекаючи наступних ударів, заплю-щила очі.
Він бив її ногами несамовито, в живіт, груди, обличчя. Ненависть до себе, до Алли, до усього світу вклалася в удари, що сипались на стару жінку.
Ганна Миколаївна лише тихо зойкала, кричати в неї не було сил.
Отямившись, Алла закричала:
- Припини! Негайно припини!
Та зупинити Василя було вже неможливо. Алла схопила його за рукав і почала тягнути до себе, але з жахом побачила, як змінилось його обличчя. Яблукович щосили відштовхнув Аллу.
Він зробив це так сильно, що дівчина, не втримавшись на ногах, по-летіла прямо на стіл, і він перевернувся разом з двохлітровою банкою мо-лока, яка розлетілася вщент.
|
| Категория: Мои статьи | Добавил: Zoreslav (2013-11-29)
| Автор: Владислав Панфилов
|
| Просмотров: 488
| Рейтинг: 0.0/0 |
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ] |
