Прокляття Василя Яблуковича_4
1|2|3|4|5|
6|7|8|9|10
***
Холодного ранку стежкою, що починалася від залізничної станції, йшли двоє молодиків і дівчина. Коли стежка звернула в бік, де починалися дачі, Артур трохи відстав і пішов окремо. Василь з Аллою тим часом підійшли до двоповерхової будівлі, обнесеної високим парканом. Біля хвіртки вони побачили кнопку дзвінка. Василь натиснув - десь у будинку почулось слабеньке деренчання, на ґанку з’явилась сива жінка у в’язаній кофті, накинутій на плечі.
- Хто там?
- Доброго дня! Чи не здасте нам кімнату?
- Я не здаю кімнати... – розгубилася жінка.
- Ми заплатили б наперед, скільки ви скажете..
Через кілька хвилин розмови жінка провела гостей в дім. Заходячи в двір і пропустивши Аллу, Василь легенько притулив вхідні дверцята.
***
Артур, якому хтось дав наводку на дачу, не помилився. Цей будино-чок був вартий уваги. Покійний Федір Степанович, відомий київський нумізмат, жив у достатку. Побачивши хлопця й дівчину, Ганна Миколаївна зніяковіла, їй було незручно відмовити цим незнайомим, приємним моло-дятам. Овдовівши два роки тому, Ганна Миколаївна ніколи й не думала пускати до свого помешкання чужих людей. Дача була обладнана по-хазяйськи, тому після смерті чоловіка Ганна Миколаївна вирішила осели-тись тут, лишивши в Києві трьохкімнатну квартиру синові. Та й чоловікову колекцію за містом було тримати безпечніше, малі онуки вже не раз діставали з альбомів старі монети, щоб погратись... На дачі цій унікальній колекції, як гадала Ганна Миколаївна, було безпечніше.
***
Господиня скучила за людьми - це відчувалось в її поведінці, в тому, як люб’язно вона запросила до столу Василя й Аллу.
Коли на столі з’явився оселедець, смажена картопля і пляшка черво-ного вина, всі раптом забули про найм кімнати і заговорили як старі добрі друзі.
- Часто буває, що нема з ким і словом перекинутись, - Ганна Миколаївна з сумом подивилася на гостей, - сусіди не заходять, у селі бу-ваю рідко, усе потрібне син привозить з Києва. Хіба що в сільмаг іноді навідуюсь.
- А ви знаєте, тут, за селом, живе відьма. І таке про цю бабу Оксану розказують... Якось забігли до неї у двір сусідські діти - грали у схованки, - то вона вийшла з хати і повиганяла їх. Після цього обидві дівчинки стали худнути, в’янути, кричати серед ночі. До кого їх мати тільки не возила! Кажуть, пороблено вашим дітям. Що вже тут поробиш?..
А ще, говорять, не злюбила баба Оксана одну дівчину. Коли та вихо-дила заміж баба насипала перед хатою молодого землі з цвинтаря. І як зайшли молоді до хати, так обоє й посліпли... А ще, кажуть, ця баба віщунка, бачить майбутнє…
Алла слухала ці розповіді уважно, а Василь в цей час непомітно роз-зирався, намагався визначити, де стара могла сховати колекцію свого чоловіка…
Класну «справу» придумали – тихо і майже без ризику! Артур, дізнавшись про нумізмата, одного разу вислідив, де знаходиться дача, але пограбувати її не наважувався, бо був боягузом. Тому й звернувся до Васи-ля, а той підбив на цю справу Аллу. Дівчина спочатку хвилювалася, та по-тяг до пригод переміг над розумом.
***
Алла Литовченко, донька колишнього партійного діяча, з дитинства захоплювалась пригодницькою літературою. Мрійлива і непосидюча, вона не могла жити, як її однолітки. Алла уявляла себе на піратському кораблі, що через океан пливе за піастрами, а вона, справжня морська вовчиця, стоїть під шквалом солоних бризок поруч із капітаном, бородатим красе-нем…
На жаль, одноманітна й буденна реальність занадто контрастувала з Аллиними мріями!
Школа, потім Інститут міжнародних відносин... Як батько не нама-гався зацікавити доньку кар’єрою дипломата, справжнє захоплення у дівчини викликали тільки авантюрні романи.
І ось в Аллине життя несподівано увійшов Василь. Звичайно, йому було далеко до омріяного бородатого капітана, але для Алли цей сміливий хлопець був зрозумілішим і привабливішим за інших.
Після вбивства Андрія Василь, впевнений у цій дівчині, звертався до неї по допомогу, коли вже було вкрай скрутно! На зустріч із дівчиною Яб-лукович чепурився (навіть бризкався із флакончика з чоловічим одеколо-ном, котрий «позичив» в якомусь із будиночків). Найприємнішим було те, що Алла ніколи не відмовляла! Василь уявлявся їй героєм якогось боєвика, котрий, не зважаючи на тимчасові труднощі, все одно вийде переможцем!
***
Сидячи в Ганни Миколаївни, Алла відчувала приязнь до цієї гостинної жінки, та авантюрність Василевого плану, можливість заволодіти коштовними монетами тривожила уяву дівчини, не даючи можливості відмовитись від задуманого.
Допивши вино, Василь запропонував посидіти на свіжому повітрі, тож усі троє, наче старі добрі друзі, вийшли на ґанок і попрямували до не-величкого столика в садку.
Яблукович помітив, як у них за спинами в будинок прослизнув Ар-тур.
***
Попрощавшись з гостинною Ганною Миколаївною, Василь і Алла рушили до станції. Вони пообіцяли своїй новій знайомій переїхати завтра з речами і привезти гроші, а Ганна Миколаївна - підготувати їм кімнату...
Та ні завтра, ні післязавтра і взагалі ніколи вони сюди вже не збира-лися приїзджати, їхню справу було вже зроблено.
Стежка, якою йшли Василь з Аллою, здавалася їм безконечною, обоє поспішали на станцію, там повинен був чекати на них Артур.
Нарешті вони побачили платформу, згорблену постать Артура, що жадібно смоктав цигарку. Було помітно, що хлопець чимось схвильований.
Зійшовшись разом, трійця змовників напружено мовчала. Але ця мовчанка була жадібною і нетерплячою - під ногами в них стояли дві великі сумки, з безцінною колекцією стародавніх монет!
***
Електричка йшла до Києва неймовірно довго. Василь уявив, як опис його і Аллиної зовнішньості роблять працівники міліції, як складають ра-зом із Ганною Миколаївною фоторобота, як незабаром виявиться, що цей фоторобот на диво схожий із даними на Василя Яблуковича, який знахо-диться у розшуку в зв’язку з насильницькою смертю Андрія Мазура. Ці думки нав’язливо крутилися в голові, не даючи спокою. Напружений і вкрай зосереджений, доїхав Василь до будинку Артура. Хлопці знесли важкі сумки на третій поверх, і тільки тепер, почувши себе у безпеці, розстібнули «блискавки». Обидві сумки були набиті нумізматичними аль-бомами. Узявши альбома, Артур почав його гортати. Срібні, золоті, мідні монети... Яких тут тільки не було! Царські рублі, імперіали, золоті червінці, срібні долари...
- Я не міг усе забрати - не вистачило сумок... Ця колекція така вели-ка!
- Скільки там ще?
- Ще стільки ж, - похмуро відвів очі Артур.
- Доведеться ще раз навідатись до бабці!
- Не роби цього! Це небезпечно для тебе і для всіх нас! - схвильовано схопила Василя за руку Алла.
- Треба бути ідіотом, щоб таке залишити! - вигукнув Василь.
- Я туди не піду... – закипів Артур.
В якусь мить він пожалкував, що взяв у помічники Василя, треба ж знати міру! Артур був не настільки жадібний, щоб повертатись у дім, який вони напередодні обікрали! Стара видра, певно, вже давно викликала ментів і, доки вони тут сперечаються, їх вже шукають.
***
Артур був правий.
Не минуло й трьох годин з того часу, як Василь і Алла вийшли з дво-ру Ганни Миколаївни, як непосидюча хазяйка зрозуміла: у її помешканні хтось добре попорядкував. Спочатку вона помітила якийсь негаразд в одній із кімнат і, відчинивши двері шафи, де в альбомах зберігались моне-ти, з жахом побачила, що половина колекції зникла.
Не довго думаючи, хазяйка викликала міліцію.
***
Старший слідчий Анатолій Батченко, якому було доручено розслідування вбивства Андрія Мазура, передав відповідні матеріали у розшук і тепер, коли на його столі лежав опис гостей Ганни Миколаївни, він збагнув: один із гостей і розшукуваний Василь Яблукович - це одна особа.
Маючи докладні матеріали на цього хлопця, Батченко не міг зрозуміти, що примушувало цього, в минулому непомітного, тихого хлопця все більше і більше переступати закон? Жадібність? Дурість? Вчинки Ва-силя здавались йому зухвалими і безглуздими одночасно. Немов долю ви-пробовує.
Анатолій похмуро поклав папірці у сейф. Ключ з особистим жетоном сховав, як завжди, в кишеню. На сьогодні роботу було закінчено.
Він не міг знати, яка могутня сила тепер направляла Василя…
***
Продовжуючи сперечатись, злодії ділили монети. Домовившись з Артуром збувати здобич тільки після попередження одне одного, оскільки це, за умов розшуку, було справою небезпечною, Василь з Аллою склали свою долю в два рюкзаки і поїхали на дачу до Аллиного дідуся.
Коли, нарешті, монети були заховані, Василь і Алла заходились готу-вати вечерю. Алла заходилась мити і чистити овочі на салат, а Василь дістав пляшку горілки. Їли мовчки. Відчувалась якась спустошеність і виснаженість. Алла зрозуміла настрій Василя і, допивши свою горілку, підійшла до хлопця. Василь підвів на жінку очі і пригорнув за талію. Її тіло, близьке і тепле, збудило Яблуковича. В ньому раптом прокинулось шалене бажання, яке вибило з голови усе - золото, небезпеку, хвилювання. Поцілунки ставали все гарячішими, вони притислись одне до одного. Ва-силь, пригортаючи Аллу, розв’язав пояс на халаті жінки і вона, легенько звільнилась від одягу…
Вони кохались на кухні. Потім пішли в спальню. Кохаючись з Ал-лою, Василь подумав, що, не зважаючи на своє ставлення до жінки, як до істоти другорядної, мабуть, насправді кохає Аллу. Хоча в його житті було багато жінок, вони зникали так само раптово, як і з’являлись. З Аллою все було інакше. Вона справді розуміла Василя, по-жіночому, інтуїтивно.
Алла, наче прочитавши Василеві думки, посміхнулась.
- Ті кляті монети, які залишились на дачі, не дають тобі спокою. Я люблю тебе і не можу дозволити робити дурниці. Пригадуєш, Ганна Миколаївна розказувала про бабу Оксану...
Василь здивовано подивився на дівчину. Можливо, це єдиний шлях вплинути на Артура, без нього провернути справу було б складніше. Цьому боягузу треба чи відьмою, чи чортом задурити голову, аби він не скімлив і погодився піти по монети ще раз.
|
| Категория: Мои статьи | Добавил: Zoreslav (2013-11-29)
| Автор: Владислав Панфилов
|
| Просмотров: 487
| Рейтинг: 0.0/0 |
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ] |
