Якийсь час у нього в голові крутилися дивні візерунки, на зразок того, що бачиш, коли хворієш грипом і температура підіймається до вищої відмітки. Але в нього не було грипу, навіть звичайної застуди він не підхопив в стінах лікарні в якій працював от уже п’ятнадцять років. Жар був у нього від зовсім іншого. Він побачив те, від чого будь-якого чоловіка може кинути в жар і перетворити на червоного, неповороткого вареного рака. На щастя, досвід довгої роботи лікарем допоміг йому це приховати. Промовив: «Можете вставати». Поки він складав докупи свої металеві інструменти, дівчина повільно злізла з гінекологічного крісла. Блиснула зубами в солодкавій усмішці: «Дякую».
- У Вас, Олено, все бездоганно, аналізи будуть через два дні - повідомив він їй, коли вона одягнулася і присіла на стілець. Ніяковіючи від своїх непроханих думок, він запропонував їй чаю. Кінець робочої зміни дозволив би йому зачинити кабінет. На час чаювання, звісно.
- Ще раз дякую Вам, Едику - вона почала збиратися - та я поспішаю. Мені щось передати Сергію?
- Ні, я зайду ввечері сам, ми будемо домовлятися про спільну риболовлю.
- Добре - відповіла Олена і випурхнула легкою ходою з кабінету.
Едик заціпенів, він нарешті зміг сконцентруватись і проаналізувати свої відчуття. Що це з ним? Гінеколог з великим досвідом роботи зашарівся від звичайної, яких тисячі, жіночої «квітки». Ні, він не зашарівся. Цей, м’яко кажучи, стан соляного стовпа і загострення відчуттів, ледве не вибив у нього підлогу з-під ніг. Та що за чортівня? Його ніздрі до сих пір відчували фантомний запах жінки, його руки не слухалися. Раптом на питання спрямоване вглиб себе відгукнувся голос підсвідомості. Прихована підсвідомість вигукнула: «Це не просто квітка – це троянда! Королева квітів». О так, з полегшенням сказав розум, який нарешті знайшов пояснення і зміг всі пазли скласти в одну картину. Ось що пояснює таку дивну поведінку. Парфумер, нарешті, знайшов свій ідеальний запах. Ця, невимовної краси, троянда закохала його в себе з першого погляду. Несподівано, він перелякано втягнув голову в плечі: «Раптом, хтось підслухає мої думки або просто по виразу мого обличчя здогадається мій секрет? Це буде моєю солодкою таємницею. Моєю солодкою і забороненою трояндою я буду себе сьогодні тішити». Едик тихенько засміявся від радощів. Так, очікування завжди солодке. Його права рука вже тремтіла і хотіла було взятися за справу, але мозок її стримав. Він хотів перший раз зробити це вдома, коли нікого не буде поряд, після келиха червоно вина та під ковдрою, розмазуючи потім плід свого кохання по волохатому череву. Таким чином, Едик, на коротку хвилину, відчув свій розум вищим за мізки звичайних людей. Вся ця ватага мурашок не розуміє і не зрозуміє краси його кохання, його потягу до рожевої мушлі, яку омивають хвилі розплавленої насолоди.
Така підготовка для того, щоб повніше відчути заборонену межу між дозволеним і забороненим та наблизитись до огидного та жаданого збочення розуму. Самотнє життя зробило його систематичним. Педантизм такого дійства виявляє в людині або німця або лікаря. Едуард Георгійович був професійним лікарем-гінекологом. Цю професію він вибрав, коли хлопці в школі хизувалися своїм статевим знанням жінок. Він хотів їм показати, що в нього цих знань буде ще більше, що в нього не буде відбою від квіток, що вони стоятимуть в черзі до нього. Його мати-одиначка, яка працювала техробітницею в школі, схвалила такий вибір. Адже лікарі завжди шановані люди. Чому вибір сина трохи дивний, вона не думала, її голова була забита лише вічною нестачею коштів на життя.
Із цими приємними думками, взявши свій потертий портфель, він зачинив кабінет, пройшов по фарбованому коридору. В його голові зазвучав сміх. Він знав хто сміється з нього. То медсестри, вони поховалися при його появі, але він чув їхній сміх на межі людських слухових можливостей. Медсестри мали його за підстаркуватого дурника, який не цікавиться жінками, через те, що він забагато їх бачить, та в якого смердить з рота. Але це не так. Його не цікавили лише їхні квітки, бо він шукав ідеал, який тепер знайшов. Їхній сміх став голоснішим, він тепер звучав наче нав’язлива мелодія, якої не можна здихатись. Едик хотів показати їм, що він розумніший за них, тому він зробив вигляд, що нічого не чує. І зайшовши до кімнати медсестер, щоб попрощатись, зробив зверхній та набундючений вигляд. На жаль, там нікого не виявилось. Знітившись та розізлившись, Едик просто пішов до виходу.
Свіже повітря потроху вивітрило з його лисіючої голови всю цю кашу думок. Він йшов ні про що не думаючи, пірнувши в свого роду транс. Зайшов до своєї квартири. Поклав портфеля. Переодягнувся. Лише тоді згадав, що обіцяв зайти до свого друга Сергія та до його дружини Олени – своїх єдиних друзів. Роздратування по-дитячому сильно охопило його. Цей дивакуватий чоловік не хотів бачити зовнішню обгортку, придаток до троянди – саму Олену. Він не хотів бачити Сергія – адже той, швидше за все, не маючи такого досконалого розуму як у нього, Едика, не зміг оцінити той скарб, який йому дістався. Та обіцянка є обіцянка. Тож знову одягнувшись, він піднявся на поверх вище та натиснув кнопку дзвінка.
- Привіт. Заходь ми якраз збиралися вечеряти – привітав Сергій, прочинивши навстіж двері.
- Дякую.
- Можеш не роззуватись, скільки ти там пройшов по під’їзду – дозволив господар.
- Добре.
Сівши до столу разом почали їсти.
- Ну що як там з роботою? Сподіваюсь тобі там подобається? – запитав Сергій в Олени, яка саме розливала суп по блакитно-білих тарілках.
- Так, правда трохи незвично. Я мало працювала вчителем, але впораюсь. Едику, то в понеділок ти мені випишеш довідку? - несподівано звернулася Олена до Едика.
Той впустив ложку, здійнявши бризки супу та сховав очі. Тому, що в них спалахнуло видовище її троянди. Опустивши обличчя, він пробурмотів, щось схоже на згоду.
- Ну то й добре – сказав Сергій, примруживши очі – не знаю, в кого ще ми так швидко дістали б цю довідку. Бюрократія чортова. Подавай тільки гроші тим лікарям. Це я не про тебе. Ти чесний.
І зробивши цей висновок, Сергій повністю поринув у світ своїх смакових відчуттів, вдовольняючи почуття голоду. Наколов шматок сала, заїв хлібом, сьорбнув супу і вдоволено відкинувся на спинку стільця. Цей дебелий чолов’яга не цікавився майже нічим, крім заробітку грошей, їжі та риболовлі. Любив поговорити про політику та стан економіки в країні. Інколи випивав. Його перша дружина, говорила, що він звичайнісінька біомаса, на що він відповідав, що вона занадто розумна, через що і лишилася без нього. Олена, тобто друга дружина, була зацікавлена лише в прикрашанні та прибиранні сімейного гнізда. Сергій колись розповів Едику, що вставши вранці до туалету він повернувся і побачив уже застелене ліжко. Можливо, це був жарт, а можливо Сергій і правду сказав.
- То що, на наступні вихідні до річки? Ти ж тільки не забудь, як в минулий раз, щось узяти з собою поїсти, а то ми будемо там довго – сказав Сергій. Едик ствердно хитнув головою і відкусивши шматок хліба, взяв котлету.
- Щось ти сьогодні не говіркий – помітила Олена – все добре на роботі?
Едик підняв нарешті голову від спорожнілої тарілки та поглянув прямо в очі Олени, власниці троянди. Він помітив, що в неї сірі очі, сіра шкіра та прищик прямо на лобі - замість третього ока. Як у такої стандартної обгортки така вишукана квітка? В цю хвилину він уявив себе гурманом, поціновувачем прекрасного. Майже першовідкривачем чогось незвичного.
- Все нормально, дякую - відвівши погляд, сказав Едик.
Він хотів знову відкрити для своїх очей троянду, подивитись на неї, бажано зі збільшуваною лупою, як це робили древні китайці. Та правила цього світу не дозволять йому це зробити. Бо це не прийнято, бо Олена заміжня, та ще й за його другом. Ті ж самі правила, які колись, в школі, його рятували його від зграї хлопчаків, які сміялися з його перших чорних вусиків та знущалися над ним в цілому. Тепер ці правила його дратували. Адже лише ці правила були перешкодою до так жаданої троянди. Він хотів лише дивитися на неї, милуватися нею, вдихати її запах, а коли набридне, можна пірнути в неї зубами, занурити зуби в ніжну шкіру і їсти її, ототожнюючи з молюском.
Вечір підходив кінця. Було видно, що подружжя вже хоче відпочивати від трудового дня. Тож Едик попрощався і пішов додому. Вдома дістав пляшку дорогого вина, яке йому колись подарувала пацієнтка. Відкоркувавши, налив собі пів бокала. Сів на кухні. В його уяві кружляла троянда – рожева та привітна. Та несподівано до нього долинув голос Олени, тобто її квітки. Вона промовляла на невідомій мові, манила, огортала його з усіх боків. Вино пилося швидко, голос був все більш оманливим і тягучим як карамель. Час зупинився, Едик опинився на березі озера, зарослого мохом і вкритого ряскою. Поряд були статуї сатирів, які йому змовницьки всміхалися, не було навіть натяку на вітер, стояла мертва тиша, таке було відчуття, наче він опинився всередині картини, в якій зникло поняття часу і простору. Світ став об’ємним. Все тіло омивали теплі хвилі, які непомітно зняли з нього одяг.
|
