Хлопець займався вітрильним спортом. Був зіркою цього виду спорту. Люди з усього світу, які цим займалися, знали його. І була у нього чудова дівчина, була квартира, дача, коротше кажучи все, чого хотів, у нього було. Одного разу він рекламував шкарпетки (хотілося більше грошей, от і рекламував усілякі дрібнички). І, коли його знімали для цієї реклами, то він дуже видєлувався: то те йому не так, то те. І от чувак, який замовив цю реклами, власник мережі магазинів шкарпеток, зхарився терпіти ту зіркову хворобу і каже:
- Ти народився у цьому місті, виріс, такий відомий, але давай поб’ємося об заклад, що коли ми вийдемо з тобою на вулицю і я спитаю першу ж дівчину: «Хто це?», тобто хто ти, любчику, вона не знатиме. Якщо так і буде, ти виконаєш все що я хочу без обговорень і безкоштовно, а якщо ж знатиме, я заплачу вдвічі більше.
- Ну ок.
Вони вийшли. Біляве дівча було у шоці, воно б і раде допомогти. Але ж і справді не зна, хто той красень.
Прийшла на роботу після цього, а всі думки про нього.
А він в свою чергу теж добре запам’ятав ту дурепу, і коли, залишившись без гонорару, наступного дня зайшов у дешевий паб, побачивши її там, здивувався, підійшов (ні в якому разі не злився на неї, бо що вже злитись) і спитав:
- У Вас є вогонь?
Вона ствердно кивнула, взяла його за руку і повела до виходу. Він трішки здивувався, ще боявся, щоб чого доброго його дівчина не дізналась. Білявка ж підвела його до мотоциклу:
- Їдьмо!
Він здивувався, але погодився. І вони поїхали… В той район, де він так часто любив бувати в дитинстві. Він упізнавав ці місця. Зупинились біля двоповерхового будинку, який хоч і стояв трішки самотньо поміж багатоповерхівками, проте у вікнах його квартир мирно горіло світло. Вони зайшли, піднялись на другий поверх, в одну з квартир. Дівчина знов узяла його за руку і повела в кімнату. Йому було трохи лячно, він не знав, що це все значить. Але вона посадила його на крісло перед комином, сама сіла на інше, і аж тоді промовила:
- Вогонь.
І як не дивно сильна мужня вродлива зірка спорту заплакала. Він просто подумав про купу непотрібної суєти, але ж дійсно непотрібної, бо він відчуває себе щасливим тут, у рідних краях, з цим вогником. А ще, він усвідомив, що будь це інша ситуація, він би вже захотів хоча б поцілувати дівчину, а зараз… він просто мовчав, розуміючи свою нікчемність. І величність її… це щось не таке, як зі всіма. А потім вона лягла спати. Він теж. Коли прокинувся, її не було. Він вийшов з квартири, закрив двері, і вони закрились на замок.
Він шукав її. Стільки разів приходив на ту квартиру, та й де тільки ще не шукав. У нього були інші дівчата, у нього з’явилась жінка, але він шукав її. У нього були друзі, діти, онуки, а він все шукав її.
І коли старим він помирав, то не думав, що його життя було нікчемним Адже він цінував мабуть кожну мить. Його любили рідні і близькі, він їх любив. Він займався улюбленою справою, подорожував, творчістю, доброчинністю.
А все тому, що був вечір, коли він був з неймовірною дівчиною і у них був вогонь.
І він знав, що тепер точно знайде її.
|
