Прокляття Василя Яблуковича_15
10|11|12|13|14|15
***
Ігор був у розпачі, вже другу добу Ірина не могла ні їсти, ні пити.
Якось інтуїтивно, він знов взяв до рук Ірину книгу, ту саму з якої во-на читала молитви. Тепер хлопець все робив свідомо і осмислено. «Молит-ва Господня» – прочитав Ігор. Не збагнувши, для чого він це робить, Ігор почав читати молитву вголос. На якусь мить йому здалося, що яскраве сві-тло освітило кімнату, де лежала хвора дівчина. Закінчивши молитву, Ігор здивувався сам собі: він вірив у те, що прочитав. І почав читати вдруге. Го-лова наповнилась таким самим яскравим світлом, на душі полегшало. Ігор закінчив читати втретє і тільки тепер помітив, що на нього уважно дивить-ся Ірина.
- Мені стало трохи легше, - дівчина говорила ледь чутно, спробувала посміхнутись, але тіло знов пронизав сильний біль. – Наша зневіра і бай-дужість створюють цих потвор…
Ігор близько нахилився над дівчиною і уважно слухав, розуміючи, що Ірина права.
- Їх багато, у них сила і влада! Їм допомагає сатана, вони знущаються над людьми… Та вони не всесильні! Їх чорні души вже палають у пекель-ному вогні… Господь попустив, щоб ми усвідомили свої помилки й випра-вились! Не можна закривати очі на зло і несправедливість, не можна бути байдужим – цим ми помножуємо зло! Із злом треба боротись, тільки так ми переможемо страшне закляття! Треба вірити…
Страшна конвульсія спотворила обличчя Ірини й дівчина втратила свідомість. Ігор замислився. Вперше за все своє життя він вирішив піти до церкви. Це для нього було надзвичайно небезпечно - на С16 полювали правоохоронні органи. Агенти ГУ Інтерполу за вказівкою Сервецького три-мали під контролем усі громадські місця, в тому числі й церкви, тож не-безпека такої поїздки була очевидною. Але де вихід - сидіти й чекати смерті? Цього Ігор не міг допустити! Він мав використати будь-яку, навіть примарну, нереальну можливість!
С16 не був хрещеним, його батьки були атеїстами, він ніколи не за-ходив у церкву. Ігор ще зі школи завжди насмішкувато ставився до релігії, ставився з пересторогою до колег, що носили хрестики… Але зараз він чо-мусь повірив у те, що сказала Ірина! Ігор підійшов до книжкової шафи. Взяв кілька довідників, що потрапили на очі, він шукав адреси церков, ви-бираючи ті, що найближче.
***
Це було в перший же вечір, коли Ігор вперше пішов до церкви…
Стомлений за день, зайшов до ванної умитись. Пустив воду, нахи-лився над умивальником і відчув, що позаду хтось стоїть. Швидко обер-нувся, але нікого за спиною не було. "Чортівня, якась!” – знову повернувся до умивальника і побачив у дзеркалі замість себе потворне обличчя старої. Вона, люто дивлячись на Ігоря, ворушила синіми губами, видно, щось го-ворила. Він завмер від несподіванки, та щось незбагненне раптом почало керувати його рухами, він підняв правицю і тричі перехрестив видіння. С16 побачив, як тіло старої розповзається. Він хрестив дзеркало ще і ще. Після дев’ятого хрещення дзеркало стало каламутним, загуло і зображення старої зникло. Ігор зняв дзеркало з стіни й накрив ганчіркою. Та завивання не припинялося. Воно долинало тепер іззовні й лише тоді, коли Ігор ви-зирнув у вікно, зрозумів, що це вила зграя котів і собак, що позбігались під вікнами Ірининої квартири. Тварини дико вили й скавчали всю ніч і розбіглись лише під ранок.
***
Ігор щодня молився, щодня йшов до церкви і з кожним днем Ірині ставало краще. Вранці, на тринадцятий день, дівчина спробувала встати на ноги. Вона ще була зовсім слабкою і ця спроба її сильно виснажила.
Дівчина, сидячи на ліжку, з сумом подивилася на годинник. Намага-лась згадати події останніх двох тижнів, і чим більше згадувала, тим більше захоплювалась мужністю цього хлопця що, ризикуючи бути ареш-тованим, поїхав у церкву.
Якби не він, певно, Ірина б не вижила! Хто б ще так проводив біля неї дні і ночі? Час тягся повільно. Ірина нервувала, а раптом з Ігорем щось станеться? Раптом його впізнають і заарештують?
Нарешті почулось знайоме клацання, і схвильований С16 зайшов до кімнати.
- Що сталось?
- Коли я запалив свічку в Солом’янській церкві, з ікони Божої Матері потекла кров. Крім мене в церкві було кілька жінок, так їм від цього стало погано.
Весь вечір обоє мовчали, до глибини душі схвильовані тим, що відбулося в церкві.
Опівночі знову почалося моторошне виття під вікнами.
***
Працівники ГУ Інтерполу, як завжди, зібрались на нараду, але За-гальний Генерал Сервецький чогось не з’являвся. Нарешті він зайшов до кабінету блідий, із чорними колами під очима, згорблений. Сьогодні в ньо-му важко було впізнати того всесильного голову спецслужби, яким він на-магався бути з дня свого призначення. Похитуючись, підійшов до крісла. Те, що він побачив, викликало в нього тваринний страх. На столі стояло велике розп’яття.
- Хто це зробив?! Заберіть звідси!..
Сервецький позадкував, але відчув сильний біль наче його нутрощі точили черв’яки.
Всі, хто прийшов на нараду, був здивований поведінкою свого на-чальника - замість того, щоб сісти в своє крісло, він почав щось бубніти під ніс, позадкував, схопився за груди і впав.
Викликаний лікар був здивований більше, ніж інтерполівці, не вия-вивши видимих причин смерті Загального Генерала. Розтин тіла шокував лікарів, всі внутрішні органи (останній медогляд двохмісячної давності констатував відмінне здоров’я Сервецького) були вражені, як на останній стадії захворювання раком.
***
Ірин сон був важким і неспокійним. Уві сні вона втікала від тварин, що гналися за нею і клацали закривавленими пащами. Силкуючись втекти, дівчина почала рухатись і прокинулась.
Ігоря ще не було, вона повільно встала й підійшла до єдиного дзер-кала, що залишилось в її квартирі, воно висіло біля вхідних дверей. "На ко-го я схожа!” – дівчина взяла гребінець і почала приводити себе в порядок. Але в дзеркалі побачила не себе, а скелет із залишками чорного висохлого тіла. Залишки довгого сивого волосся свідчили, це була колись жінка. Про-цес розкладання зруйнував усе, крім очей старої відьми. Із впадин очей на Ірину загрозливо дивились дві палаючі жарини.
Але дівчині було не страшно, вона давно перемогла свій страх, її ві-ра загартувалась коли вона лежала паралізованою, коли переживала смерть брата. Тепер її ніщо не лякало, навіть смерть.
- Да воскресне Бог і розточаться вразі Його! – Ірина відчувала себе переможицею, - І да біжать від лиця Його ті, хто ненавидить Його!
Зображення в дзеркалі попливло, як у воді, й вона побачила, як мертв’як почав розпадатись. Дзеркало загуло, завило, і це виття злилося з виттям тварин за вікном. Чорний крук бився об шибку і, здавалось, ось-ось виб’є скло.
"…Пречистий і животворящий Хресте Господень проганяє біси си-лою на тобі простого Господа нашого Ісуса Христа!..”
Ірина читала молитву, перед її очима стояв образ Божої Матері, до якої вона зверталась.
"…Дівою Богородицею і з усіма святими навіки. Амінь.”
Після останніх слів молитви дзеркало вибухнуло, розлетівшись на тисячі уламків, і в цю мить Ірина відчула, що вони з Ігорем перемогли.
Виття під вікном і удари об шибку припинились.
Визирнувши на вулицю, дівчина побачила страшну картину – на асфальті, немов після побоїща, лежали трупи котів і собак.
***
Останні дні для Василя Романовича були важкими, він відчував, як сили покидають його тіло. Все випадало з його рук, Яблукович усамітнився в своєму офісі на тридцять восьмому поверсі й нікого не приймав. В голові нав’язливо виникали спогади про Україну, про державу, яку він використав і покинув. Яблукович боровся з цією маячнею, але вона раз за разом ставала все нестерпнішою, йому не було спокою ні вдень, ні вночі.
Цього пізнього вечора Василь Романович проглядав газети за мину-лий тиждень. Серед стосу газет було кілька українських, читати їх спону-кала Яблуковича не ностальгія за колишньою Батьківщиною, а бажання бути постійно в курсі подій. Гортаючи сторінки, Василь Романович знай-шов невелику статтю про передчасну смерть Загального Генерала ГУ Інтерполу Сервецького.
Важке передчуття охопило Яблуковича, він жбурнув газету на підлогу й вискочив з-за столу. Несподівано обстановка в його кабінеті змінилась, і Василь Романович опинився… в церкві. Він озирнувся – яск-раве сліпуче світло заливало все навколо, здавалось, що нема шпарини, ку-ди б це світло не потрапило! Лики Христа і Божої Матері сверлили Яблу-ковича своїми поглядами, він відчував, як від їхніх очей займається й го-рить вогнем його проклята душа.
«Це кінець!» – важкими молотами застукало в скронях.
Його охопив відчай і безсилля – вперше за весь час свого служіння сатані за нього ніхто не заступався, ніхто не приходив на допомогу! Йому не було місця на цій землі, пекучий вогонь, здавалось, ось-ось вирветься із середини. Яблукович озирнувся, шукаючи вихід. Поруч було єдине вікно, через яке він побачив нічне місто, сотні, тисячі вогнів у вікнах хмарочосів, різнокольорову рекламу та підсвітки. Василь Романович відчинив створку й ступив у морок ночі…
…З висоти хмарочоса його тіло летіло довго поки нарешті зустрілось із землею. Мерзенне життя закінчилось, разом із ним зникло і страшне за-кляття, що приносило людям зло тисячі років.
А в цей час над Україною, розсіюючи ранкову темряву, сходило сонце.
|
| Категория: Мои статьи | Добавил: Zoreslav (2013-12-04)
| Автор: Владислав Панфилов
|
| Просмотров: 453
| Рейтинг: 0.0/0 |
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ] |
