Прокляття Василя Яблуковича_12
10|11|12|13|14|15
***
Вийшовши з тролейбуса, пройшов у парк і сів на лавочці. Дощ пройшов, але з дерев ще крапало. С16 кортіло прямо зараз розгорнути га-зету, яку, вживаючи численних пересторог, йому сьогодні передали. Поруч нікого не було, він швидко розгорнув газету, і, вийнявши з неї аркуша з учнівського зошиту, став читати. Те, що він прочитав, приголомшило оста-точно.
Відчуваючи на собі чийсь погляд, Ігор озирнувся, поруч нікого не було, але цього разу С16 помилився.
ІІ
В ГУ Інтерполу кожен робочий день тепер розпочинався з шику-вання всіх працівників, фіззарядки, годинної стройової підготовки, вив-чення статутів і лише після цього всі приступали до праці. Це відразу по-значилось на результатах роботи, нерозслідувані справи пачками здавали в архів, старі досвідчені працівники почали переходити в інші структури.
Зате для Ольги Челобакової настала золота пора. З того часу, як її призначили на посаду начальника Першого Головного відділу, вона стала регулярно отримувати чергові звання. Щодня їздила вона службовою ма-шиною по дорогих крамницях, виставках, презентаціях, стала відвідувати елітний фітнесс-клуб, а, приїхавши на роботу під кінець робочого дня, влаштовувала несподівані перевірки робочих місць, інколи заходила до ко-гось із працівників у кабінет і влаштовувала «контроль за режимом таємності», після чого доводилось тижнями впорядковувати папери.
Єдиною її серйозною вадою була пристрасть до алкоголю, після чого Челобакову тягло на куріння «травички». Коли це траплялося на роботі, Сервецький намагався відправити її додому на своїй машині і суво-ро слідкував, щоб ніхто з працівників спецслужби не бачив Ольгу в такому стані. Обкурившись, Челобакова починала так зухвало поводитись, що за-лишати її на роботі було просто небезпечно. Хоча Сервецького мало хви-лювало, що подумають про нього підлеглі, більш за все його непокоїло, щоб Ольга не бовкнула зайве…
***
На Міжнародній нараді з питань безпеки та співробітництва в Європі більшістю голосів було прийнято рішення про виключення України зі світової організації поліції, оскільки «вкрай некомпетентна робота ГУ Інтерполу та її керівника шкодить національним інтересам країн, що про-водять міжнародний розшук злочинців». Присутній на Міжнародній нараді Сервецький, коли почув переклад цієї резолюції, підхопився і, жбурнувши пачку матеріалів конференції в президію, почав давати всім дулі, супро-воджуючи це лютою лайкою.
Повернувшись в Україну, Загальний Генерал доповів Президентові, що вважає за непотрібне продовжувати співробітництво із західними партнерами через неефективність методів міжнародного розшу-ку.
«З метою підняття світового авторитету керованого мною підрозділу, - запропонував Сервецький, - надалі проводити всі види розслідувань власними національними засобами».
Робота в Україні організації ГУ Інтерпол стала непотрібною, відповідні функції вже виконували МВС, СБУ та Прокуратура.
***
Прийшовши додому, Ігор почав збиратися в дорогу. Те, що було передано для С16 в парку, вимагало негайних дій. Записка була передана із госпіталю, де з численними опіками шкіри у важкому стані знаходився Ігорів друг ще з Академії МВС старший слідчий Толя Батченко.
Збираючись, С16 взяв із собою табельну зброю, копії всіх документів з «польської справи», зменшені на ксероксі до розмірів ки-шенькового записника.
Ігор квапився. І це його врятувало, за півтори хвилини, як С16 вийшов з під’їзду, перед дверима загальмував джип «Беркута», і люди в бронежилетах побігли до дверей його квартири. Як з’ясувалось потім, кі-лькома хвилинами раніше в аеропорт «Бориспіль» подзвонив невідомий і заявив, що на борту літака, котрий через п’ятнадцять хвилин відлітає в Бу-дапешт, знаходиться вибухівка. Реакція на такі дзвінки була відпрацьована службами аеропорту, тим більше, що дзвонили з домашнього телефону. З’ясувавши адресу зловмисника, було вжито заходів щодо його затриман-ня...
На дзвінок у квартирі Ігоря Гриценка ніхто не відповідав, тому за мить двері було вибито, загін увірвався всередину, але в квартирі нікого не було.
Біля вибитих дверей сержант помітив якийсь папірець, підняв і розгорнув його. Це був прямий доказ вини Ігоря Гриценка, ксерокопія розкладу рейсів аеропорту «Бориспіль» на сьогодні, де рейс на Будапешт було позначено галочкою.
***
Щоб потрапити до Толі, С16 довелось чекати в передпокої палати майже півтори години. Ігор не бачив Батченка близько двох років, але ви-гляд друга у лікарні його вразив, опіки були дуже сильними, неушкодже-ними лишились тільки ліва рука й ліва частина обличчя.
- Я прочитав твою записку, - намагався не видати своєї розгубле-ності Ігор. - Як це сталось?
- У мене в кабінеті був вибуховий пристрій. Почалась сильна по-жежа.
Пронизливий біль змусив Батченка замовкнути. Він заплющив очі й Ігорю здалося, що на ліжку лежить мрець. Та біль відпустив і поранений став потроху приходити до тями.
- Після того, як тебе зацікавили розшукувані, я дещо знайшов… У мене в сейфі лежали ці справи окремо … Справа Яблуковича… Поди-вись…
Напруження, з яким давалась пораненому ця розмова, виявилось завеликим і він втратив свідомість.
***
На сьогодні було призначено прийняття присяги новообраним Президентом. Яблукович стояв на трибуні Верховної Ради. Він був пере-можцем – суперників більше не було. Їх не існувало фізично. Планів з ко-жним днем ставало усе більше і більше – треба було переписати Конститу-цію, прийняти нові закони, обєднати, нарешті, державу і церкву. Нову цер-кву…
Василь Романович посміхнувся згадуючи, який вийшов смачний шашлик, коли він підкидав у жар старі листки з Пересопницького Єванге-лія… Друзі зробили сюрприз і приперли цей грубезний фоліант йому на дачу для розтопки. Оце були повеселились! Хоч якась користь вийшла з цього старезного мотлоху!
Яблукович ніжно погладив обтягнуту дорогою шкірою обкладин-ку, під якою були таблички із «заповідями Світла». Сьогодні на них Яблу-кович буде приносити урочисту присягу.
***
З госпіталю Ігор поїхав до обласного управління внутрішніх справ, на місце, де сталась пожежа. В будинку міліції про недавню подію нагадували тільки закопчені вікна першого поверху.
Поговоривши з начальником слідчого відділу, С16 дізнався, що вибух стався в кабінеті Батченка в обідній час, після вибуху спалахнула сильна пожежа, згоріли меблі і все, що знаходилося в кабінеті, самого ж Батченка ледве вдалось врятувати.
- Хочете подивитись на згарище? – начальник слідчого відділу взяв ключі, і вони з Ігорем підійшли до дверей кабінету, з якого віяло горілим. Вони опинились у закопченій кімнаті, що раніше була кабінетом старшого слідчого.
- Те, що причиною пожежі був сильний вибух, встановлено, але з’ясувати, хто заклав вибухівку в кабінеті старшого слідчого, поки що не вдалось. У нас такого ще не було! Не така вже слідчий серйозна персона, щоб отак по-мафіозному вбивати.
В кутку С16 помітив обгорілий сейф Батченка.
- Ми передавали Батченку матеріали однієї справи і я хотів би їх забрати.
Начальник слідчого відділу вибрав на в’язці два великі ключі і відімкнув дверцята сейфу. Вони побачили туго забиту горілим папером се-редину металевого ящика.
- Бачте, все згоріло.
- Давайте подивимося ще тут, - начальник слідчого відділу відкрив другим ключем невеличкі дверцята всередині сейфу. – Тут, здається, щось залишилось цілим.
С16 обережно вийняв з маленького відділення сейфу напівобгорілі теки й записника. По краях папери згоріли, але середина була цілою. Розгорнувши теку, Ігор побачив фото Яблуковича!
***
Виходячи з обласного управління міліції, Ігор вже розмірковував свої подальші кроки. В душі він дякував своєму другові за сьогоднішню знахідку, але С16 не знав, що десять хвилин тому Анатолій Батченко помер в госпіталі від отриманих опіків. Саме так було зазначено в офіційному заключенні…
***
Працівникам «Беркута», що організували засідку на квартирі Ігоря, несподівано надійшов наказ повертатись на базу. Залишаючи квар-тиру, міліціонери зіткнулись на поверсі з молодиками під керівництвом Ольги Челобакової. Це була спецгрупа з ГУ Інтерполу…
***
- Ми вдячні урядам західних держав за доленосний для України крок, - президент Яблукович, виструнчився на трибуні ловлячи на собі спалахи фотоапаратів. Це був його тріумф! Йому вдалося це провернути! Тепер він сяяв від щастя, йому хотілося співати перед десятками об’єктивів, що мали транслювати його історичну промову на весь світ. Затяжні паузи і повільний темп промови повинні були підкреслити велич-ність і непересічність події, особисту роль в якій відігравав саме Прези-дент Яблукович. Це повинні були розуміти усі!
А подія була дійсно неоднозначною, для України після тривалих переговорів, проведених Василем Яблуковичем із керівниками західних держав, в Україну мали надійти інвестиції в розмірі шестиста мільярдів американських доларів. Це рішення західних урядів було забезпечено уря-довими гарантіями та за певних умов, котрі були прийняті українськими урядовцями. Умов було багато, серед них зняття на двадцять років усіх ви-дів податків з фірм держав-інвесторів, що працюють в Україні, маштабна організація на території України захоронень радіоактивних відходів, вивіз природних копалин за спеціальними цінами... Такий крок, як запевняв Президент, повинен був протягом року стабілізувати українську економіку і створити сприятливий клімат для розвитку бізнесу.
Засліплені урочистою обстановкою і помпезністю події, величніс-тю і переконливістю промови Яблуковича, всі, хто спостерігав за діями но-вого Президента, були певні, що залучення іноземних інвестицій є кроком вкрай потрібним Україні. Ніхто навіть не здогадувався про місію Яблуко-вича, те куди були направлені кошти й жахливі наслідки, що вже чекають Україну…
***
Підійшовши до дверей своєї квартири, С16 відразу зрозумів, що поки нікого не було вдома, хтось вже до нього приходив - це було видно по вибитих і старанно причинених дверях. Ігор піднявся на два поверхи вище, вийняв свого «Стєчкіна», перевірив дві запасні обойми. Всі документи пе-реклав у поліетиленовий пакет, який сховав на грудях під сорочкою. Тепер він був готовий до будь-якої сутички.
Обережно ступаючи по сходинках, спустився на свій поверх і, тримаючи пістолет, прочинив двері своєї квартири. Почулись веселі голоси та регіт. Замок було вибито «з м’ясом». Ігор здивувався поведінці непро-шених гостей, вламатися до чужої квартири і так безпечно поводитись! С16 визначив, що, судячи з голосів, «гостей» було четверо, троє чоловіків і одна жінка. Голоси здались Ігорю знайомими. Підкравшись до дверей, С16 зазирнув у кімнату. Ці «гості» були Ігорю знайомі, всі вони - з ГУ Інтерполу! Всі, крім Ольги Челобакової, були новими колегами, взятими на місце звільнених працівників. Ці «жовторотики» безпечно розважались, сидячи в чужій квартирі і навіть не гадали, що може прийти хазяїн. Ольга, як завжди розв’язна, сиділа серед цих молодих хлопчаків, розказуючи якісь анекдоти, раз у раз лунав придуркуватий сміх… Перед нею лежав пістолет, поруч валялись вийняті з обойми набої, якими вона з дитячою безпосередністю гралась.
Ігор відчув якийсь дивний запах, він здогадався, що так пахне розкурена травичка.
- Це у вас нова манера ходити в гості? – С16 став у дверях, спря-мувавши пістолета в бік четвірки.
- Бросай оружіє, падло! Ти арєстован! – її рука потяглася до зброї.
- Ще один рух – і я стріляю! – С16 тримав ствола на рівні грудей Челобакової. – Зброю на підлогу! Всім!
- Чорта з два, сука! – глянула на Ігоря повними ненависті очима.
Миттєво оцінивши цей каламутний погляд, С16 збагнув, що Че-лобакова під впливом якогось наркотика чи просто п’яна. Не маючи сумніву, що наведений на нього ТТ зараз вистрелить, Ігор миттю відскочив за двері. Відразу ж загриміли постріли, і з одвірка полетіли скіпки. Заче-кавши, коли стрілянина вщухне, С16 зробив кілька пострілів навмання ту-ди, де сиділа четвірка. По зойках і падінню зрозумів, що когось із нападників влучив.
У відповідь почалась безладна стрілянина по дверях. Щоб вгаму-вати колег, С16 вирішив скористатись старим і ефективним міліцейським прийомом. Він ніколи не розлучався з газовим балончиком, тож витягнув його з кишені, направив сопло в кімнату і натис на клапан. Сильне шипін-ня і потужний струмінь сльозоточивого газу привели «гостей» у розпач, та-кого вони не очікували. Повітря наситилось сльозоточивим пилом.
- Кидайте стволи!
- Пашол ти!.. – істерично заверещала Челобакова і схопила свого пістолета обома руками. Руки дрижали – їй було важко тримати зброю, а тим більше цілитись…
В кімнаті знову залунали постріли. Чоловічі зойки і дикий вереск Челобакової злились в одне ціле. Вона сиділа, страшна і розхристана, на підлозі й цілила зі свого ТТ в усі боки. Поруч нерухомо лежав боєць. Ще один сидів на дивані, затискаючи рану на грудях.
- Ви ж його поранили! – з жахом дивлячись мокрими від сліз очи-ма на Челобакову крізь завісу газу, тільки й зміг вимовити третій інтерпо-лівець.
Челобакова зробила три постріли на голос і той наче сніп, пова-лився на підлогу. Поранений, що тримався за закривавлені груди, застогнав і цим підписав собі смертний вирок, стріляючи на звук, Челобакова влучи-ла йому в голову.
С16 почув клацання бійка - у Челобакової скінчились набої. Ігор зазирнув у кімнату, крізь завісу сльозоточивого газу він побачив страшну картину, в його кімнаті, що перетворилася на побоїще, все було залито кров’ю, на підлозі у неприродних позах лежало три мерці.
- Ти вбила своїх! – не втримався Ігор.
Пістолет, клацаючи бійком, повернувся до С16. Челобакова врешті збагнула, що в неї скінчились набої і з люттю жбурнула свій ТТ в Ігоря.
- Сєрвєцкій всьо равно тєбя прікончіт! Ти уже покойнік!
Челобакова натрапила на пістолет одного з інтерполівців, рвучко підхопила з підлоги і вже була готова знову розпочати стрілянину. Її червоні від газу очі намагались побачити, де знаходиться ворог, Челобако-ва встигла направити ствол на С16, та Ігор зреагував блискавично, дві кулі, випущені зі «Стєчкіна», пробили груди Челобакової, і та, випускаючи пістолет з рук, важко впала. С16 зрозумів, що тепер на нього почалося серйозне полювання, про це свідчили погрози Челобакової. Було дивно, що з Ігорем досі не розправилися, смертельних ситуацій, в які потрапляв він і ті, хто з ним працював, було більш, ніж достатньо. Ігор не вірив у містику і вважав всяке чаклунство, гадання та чорну магію безглуздими забобонами або вигадками шахраїв, що заробляють на цьому гроші. Але те, що відбувалося з Ігорем, виходило за межі людського розуміння. Та роздуму-вати не було часу, через постріли та крики сусіди, мабуть, вже викликали міліцію, і наряд буде тут з хвилини на хвилину. Ігор швидко вийшов з квартири. Виходячи на вулицю, С16 звернув увагу, що в під’їзді металеві дверцята ящика, де знаходився телефонний крос, куди була заведена лінія його домашнього телефону, відчинені.
|
| Категория: Мои статьи | Добавил: Zoreslav (2013-12-04)
| Автор: Владислав Панфилов
|
| Просмотров: 444
| Рейтинг: 0.0/0 |
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ] |
