Прокляття Василя Яблуковича_11
10|11|12|13|14|15
***
В ГУ відбувались такі події. Начальника Першого Головного відділу було знайдено застреленим у власному кабінеті, поруч з тілом валявся піс-толет без номерів. Криміналісти довго топтались навколо питання про по-ходження цієї зброї, але керівництво ГУ наполягло на швидкому закритті справи мотивуючи це тим, що обставини самогубства ганблять честь зраз-кового підрозділу, а тому мають бути поховані в архіві. Миколу Оверченка, код С01, тихо поховали на одному з старих київських цвинтарів, а разом з ним і справжні обставини його смерті. На його місце було призначено мо-лодого, але перспективного працівника - лейтенанта Челобакову.
Начальник відділу В був звільнений із спецслужби з формулюванням «за вчинки, що ганблять честь і гідність офіцера». Як свідчать матеріали службового розслідування, до яких було залучено рапорт лейтенанта Чело-бакової, В01 у нетверезому стані справляв потреби на службові документи і на зауваження лейтенанта Челобакової не реагував. Це було підтверджено двома рапортами охоронців.
У зв’язку з відсутністю С16, його було виведено із штату ГУ Інтер-полу з подальшим обов’язковим проходженням службової атестації на предмет доцільності присвоєння звання «лейтенант Інтерполу».
***
Коли літак взяв курс на Київ, напруження у С16 досягло критичної межі. Його думки тепер були зайняті не справою, заради якої він літав до Варшави, а здогадками та прогнозами щодо подій у Києві.
«Де С01?» - ці питання мучили його протягом усієї подорожі.
Напруження передалось і Барбарі, хоч вона і намагалась виглядати спокійною, було помітно, що на дівчину вплинув Ігорів настрій, і вона по-годилась на поїздку до Києва, сподіваючись цим прискорити слідство, а головне бути поруч з Ігорем.
Барбарі пригадалось її дитинство, школа. Якось вона хотіла допомог-ти дідусеві лагодити взуття і розпорола руку шевським ножем. Кров потек-ла з розрізу, і вона ледве не втратила свідомість. Та на допомогу прийшов дідусь, і кров зупинилась. Але поріз був глибоким і на її руці лишився шрам. Ось він, подивилася Барбара на свою руку.
Раптом шрам прямо на очах став рожевим і Барбара здивовано поте-рла його рукою. Що це?! Її обидві руки були вимазані кров’ю, як тоді, в ди-тинстві. Кров стікала по руці, крапала їй на коліна… Дівчина від несподі-ванки підскочила, кров враз відлила від голови і Барбара провалилась у важкий морок.
Вона прийшла до тями, коли літак заходив на посадку. Ігор сидів по-руч, зосереджений і сумний. У Барбари боліла голова, смоктало в грудях, пересохли губи. Вона поволі розім’яла ноги, що затекли від тривалого си-діння. Нахилившись, щоб розправити спідницю, вона помітила на підлозі краплі свіжої крові. «Єзус Крістус...» - тихо прошепотіла Барбара.
III
В четвер було заплановано зустріч у прямому ефірі двох кандидатів у Президенти. Василь Мурахівський ретельно готувався до ефіру, він мав уо-соблювати для виборців «спокійну силу, котра впевнено веде країну вива-женим курсом до добробуту і процвітання». Так розробили його імідж найкращі фахівці! Були досягнення, були переконливі цифри, були аргуме-нти…
…Обидва кандидати сиділи в студії, ведучий відкрив програму. Мі-льйони глядачів прикипіли до екранів своїх телевізорів, спостерігаючи за цією подією. Перше слово надали діючому Президенту котрий спокійним і добре поставленим голосом звернувся до присутніх в студії та до телегля-дачів... Оператор навів на Мурахівського об’єктив і зробив крупний план.
Василь Петрович добре готувався до цього виступу, його помічники ретельно підбирали тези та шукали свіжі цифри. Матеріалом Мурахівсь-кий володів добре, говорив впевнено і спокійно…
…Раптом його увагу привернуло обличчя оператора – воно здалося Василю Петровичу дуже знайомим… Непропорційно велика голова, великі вуха, що стирчали, немов у мультяшного героя… Чебурашка! Мурахівсь-кий запнувся на півслові. Пауза затяглася.
- Я бачу, директор, ти впізнав мене? – Чебурашка полишив свою від-еокамеру й стояв просто перед Мурахівським.
- Я не винен в цьому! – тепер Василь Петрович немов поринувши у страхіття снів, забув і про промову, і про прямий ефір…
- А хто винен? Твої працівники видали мені бракований круг, який убив мене, ти був в цеху і міг запобігти нещастю! Ти знаєш, що моя дру-жина померла через місяць після мене?! Це ти вбив нас!
- Все не так! Все було не так!!! Я не винен… Просто так склались обставини…
- Які обставини?! Що ти верзеш?! І у тебе ще вистачає нахабства йти в Президенти?
Чебурашка дивився прямо в очі Мурахівському. Тільки тепер, коли колишній слюсар вийшов на світло, Василь Петрович побачив, що усе об-личчя бідолахи було зшите з клаптиків. Було видно червоні рубці, медичні нитки – обличчя Чебурашки було схоже на неохайно склеїний порцеляно-вий глечик. Від напруги, в деяких місцях нитки почали розходитись і мал.енькими струмочками потекла кров… Та Чебурашка не звертав на це уваги і продовжував кричати на Мурахівського.
- Ти знищив мене і мою дружину і вже забув про це! Викинув нас із своєї пам’яті, а ми пам’ятамо про тебе!
- Простіть мене!!!
- Простити тебе?! Ти думаєш, це так просто? Ти був поганим дирек-тором і поганим Пезидентом! Єдиним вірним вчинком буде твоє самогубс-тво!
Від напруги із швів на обличчі Чебурашки бризкала кров, Василь Петрович відчув, як щось важке і холодне піднімається у шлунку, в голові запаморочилося…
…Несподівана пауза у промові Президента всіх здивувала. Але най-більше здивували ті слова, що він почав говорити прямо в об’єктив… Тре-ба було переривати ефір. Тільки дали заставку, в студії почувся грюкіт – Мурахівський упав із стільця, розбивши в кров сиву голову… Присутні в студії поквапились до президента, щоб надати допомогу, серед них був і переляканий оператор з великими вухами…
***
Літак приземлився в Жулянах. Проштовхавшись через митний конт-роль, Ігор і Барбара вийшли на вулицю. Ігорева рука, прикута наручниками до кейса, почала муляти, але С16 намагався не звертати на це уваги. Погода в Києві була пасмурною і холодною. Після сонячної Варшави вітер прони-зував до кісток. Переконавшись, що їх ніхто не зустрічає, Ігор і Барбара вирушили на зупинку дев’ятого тролейбуса.
Коли вони були на краю тротуару, Ігор звернув увагу на автомобіль, що наближався до них ззаду. Він миттєво озирнувся, за ними їхав вишне-вий «Вольво» з опущеним боковим склом. С16 помітив на пасажирському сидінні велетня із спокійним обличчям професійного вбивці. Ігор штовх-нув Барбару на землю і вихопив зброю. Дівчина спочатку розгубилась, але миттєво зорінтувалась, зрозуміла, в чому річ, і, падаючи, встигла вихопити пістолет. Але цієї миті вистачило вбивці - вистрелити дівчині вже не вда-лося, автоматна черга зачепила її груди… Барбара сумно подивилась на Ігоря, і її очі стали скляніти.
Та С16 цього не помітив. Він стріляв по машині, присівши на коліно, і автоматна черга захлинулась. Дві кулі прошили голову нападника, автомат дзенькнув об тротуар. Двадцятизарядний Ігорів «Стєчкін» не замовкав ні на секунду, шоферове плече було двічі пробите кулями, і він, втрачаючи свідомість, уткнувся головою в переднє скло.
…Коли все скінчилось, Ігор ще довго не міг прийти до тями. Він на-магався аналізувати події останніх днів і чим більше замислювався, тим більше переконувався в тому, що всі ці жахливі події, ця низка несподіва-них смертей були не випадкові… Чомусь хлопцеві здалося, що він на спра-вжній війні…
Але С16 не міг навіть уявити, хто був його противником!
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
Judex ergo cum sedebit,
Quidquid latet, adparebit
Nil inultum remanebit.
І
Четвертий день у Києві стояла неможлива спека. Вийшовши з дев’ятого тролейбуса, С16 попрямував до Академії збройних сил. Йому на-зустріч ішли офіцери, витираючи носовичками піт, що котився з-під каш-кетів, інші просто несли кашкети в руках.
Минувши зупинку, С16 помітив двох молодиків, одного в майці з сережкою у вусі, другого в джинсовій куртці. Стоячи осторонь, хлопці щось жваво обговорювали. Ігор повернув голову і став нахабно їх розгля-дати, але ті робили вигляд, що цього не помічають. Обоє «студентів» були у формених міліцейських черевиках і чорних шкарпетках...
Коли на світлофорі з’явилось зелене світло, С16 швидко пере-йшов дорогу і, опинившись біля парку, побіг. Його переслідувачі розгуби-лись, але за мить, намагаючись це робити якомога природніше, підбіжки подалися за Ігорем. Підскочивши до дванадцятого автобусу, що стояв з розчиненими дверима, С16 заскочив у середину.
Водій, вирішивши, що більше пасажирів чекати не варто, відірва-вся від читання улюбленої «Екзоеротики», ляснув дверима і завів двигуна. В салоні тихо сиділа літня бабуся і спокійно дивилась у вікно, за яким де-бела молодиця, перед якою зачинились двері автобуса, сердито вигукнула: "Совсєм пустой, гад, поєхал!”
Переслідувачі байдуже зупинились. Тепер вести спостереження було складніше, тому вони зайшли до найближчого кафе, взяли пива і по-відомили керівництву, що об’єкт зник у натовпі.
Власне, на це й розраховував С16, він знав, що за таку платню, яку одержують його переслідувачі, бігти за ним ніхто не буде.
«До зустрічі залишилось десять хвилин,» - зиркнувши на водіїв годинник відзначив про себе Ігор.
Автобус об’їхав Солом’янську площу і, розвернувшись на пере-хресті, став під табличкою «Зупинка вул.Освіти».
С16 озирнувся – переслідувачів не було видно, тож він неквапно пішов до парку Островського. На центральній алеї Ігор сів на лавочку і по-дивився на годинника.
Через чотири хвилини поруч з ним на лавочку сів літній чоловік. Відкрив пошарпаного портфеля і, вийнявши складену вчетверо газету, пе-редав Ігорю.
- Це від Толі.
- Дякую, - С16 підвівся і швидко пішов до тролейбусної зупинки.
***
Прямий ефір з кандидатами в президенти обговорювали усі джерела масової інформації. «Покаяння Мурахівського», «Президент визнав, що привів країну не туди» - такі заголовки були всюди на передніх шпальтах газет та на яскравих обкладинках журналів. Аналітики кожен на свій лад трактували дивні слова Президента в прямому ефірі…
В перемогу Мурахівського вже ніхто не вірив. Навіть він сам…
…Газети, які принесли помічники, Василь Петрович навіть не про-глядав. Не було ні настрою, ні бажання. Він і так знав, що програв. Про-грав в усьому. Мурахівський підійшов до дзеркала.
- Клоун! – він люто подивився на своє відображення і відірвав з го-лови наліпки.
В голові шуміло, чи то від злості на самого себе, чи то він удару об підлогу студії… Крізь цей болючий шум почувся чийсь злий регіт…
- Тепер ти зрозумів, хто ти насправді? Старий клоун! Дурний невда-ха, над котрим усі давно сміються!
Знов цей голос! Так, це був голос Чебурашки! Мурахівському стало дуже боляче, хотілося якнайшвидше усе припинити…
- У тебе є один вихід – піди достойно!
Мурахівський сам знав, що треба робити. Він вимкнув світло у кім-наті й вийшов на балкон. Шум вечірнього міста заглушив постріл.
***
З того часу, як С16 повернувся в Україну, його життя перетворилось у пекло. Він тяжко переживав смерть Барбари, яку любив, і не міг змиритися з думкою, що її вже немає.
Суцільним шоком для Ігоря був його вихід на роботу. С16 чекав цьо-го дня, йому кортіло зустрітися з колегами, дізнатись останні новини. Але те, що він побачив, пригнітило Ігоря і відбивало бажання продовжувати роботу.
В перший же день він дізнався, що всі матеріали справи були знище-ні за вказівок Загального Генерала ГУ Інтерполу. С16 зрозумів, що він по-винен щось робити, авантюра міжнародного масштабу могла вдарити по авторитету України. Єдиним виходом були переговори з Сервецьким.
Схвильований Ігор зайшов у кабінет начальника ГУ Інтерполу.
- Товаришу Загальний Генерале! Це міжнародний скандал!
Сервецький, що непорушно сидів у кріслі біля вікна, підвів на нього очі.
- Товаришу лейтенант, я Вас не викликав!
- Але ж...
- Вийдіть!
- ...ситуація з польським розслідуванням настільки серйозна, що може закінчитись...
- Ти що, п’яний? Зараз ми з тобою розберемось! Розпустились, понімаїш тут! – Сервецький натис кнопку, викликаючи охорону.
- Охорона! Сюди! – істерично закричав Сервецький у мікрофон.
Зрозумівши безглуздість розмови, С16 вийшов.
Наближаючись до свого кабінету, Ігор зіткнувся з двома озброє-ними охоронцями, що бігли в кабінет Загального Генерала.
***
Несподівано небо затягло хмарами, пішов дощ. Дивлячись у мокре вікно тролейбуса, Ігор згадував події, що з блискавичною швидкіс-тю відбулися в його житті за цей час. За звичкою С16 перевірився, чи за ним ніхто не слідкує. Це шпигування Сервецького вже з’їло чимало держа-вних коштів. Намагаючись відволіктись від цих думок, він вже вкотре про-кручував у пам’яті розмову із Загальним Генералом…
Власне й розмови не було – лише крики й матюки… Ігор хотів працювати, а організація, якій С16 служив працювати вже перестала. Бі-льше того, продовження роботи розцінювалось як злочин… Розуміючи, що за таких умов його звільнення неминуче, С16 того ж дня подав рапорт на відпустку, а вже з наступного розпочав власне розслідування справи, похованої в архіві. Часу в нього було небагато. Треба було проаналізувати всю інформацію, а вона була досить цікава. Те, що за крадіжкою грошей із банків, стояв Василь Яблукович, для Ігоря очевидне, це підтверджували численні документи, зібрані різними службами. Навіть документи, знищені Сервецьким, не пропали без сліду - С16 кожен папірець цієї справи встиг відзняти на ксероксі. Збираючи документи, Ігор звернув увагу на численні нестиковки з офіційною біографією новообраного Президента України Ва-силя Романовича Яблуковича. С16 намагався розібратись в усьому сам, він ретельно аналізував кожну дрібничку і через якийсь час був переконаний, що біографія Яблуковича – суцільна вигадка. Цікавим був і несподіваний злет Яблуковича на політичний Олімп. Відстежуючи, як він з одієї посади йшов на другу, складалось враження, що за цією людиною стоять якісь могутні сили… Тому Ігор розумів, що передача документів прокуратурі чи іншим правоохоронним структурам рівнозначна їхньому знищенню. Опублікувати в пресі? Але де гарантія, що такі викриття на когось впли-нуть?
С16 був людиною діла і фахівцем своєї справи. Він розумів, що Яблукович намагається знищити своє минуле, переписати його на чисто-вик, це означає, що там є що переписувати… Це надало йому ще більшого завзяття в пошуку справжнього походження можновладця Василя Романо-вича Яблуковича.
|
| Категория: Мои статьи | Добавил: Zoreslav (2013-12-04)
|
| Просмотров: 503
| Рейтинг: 0.0/0 |
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ] |
