Було так страшно, все німіло, і стовпи страху ще стоять. А я дивилася і мліла на кожен міст. Вони горять. І дивно легко, все ще бачу надії, біль, та й каяття. Додай жалю, і я заплачу... Та ні, обіцянки-ще те сміття. І кожен день, і кожну ніч прокляті спогади...Прогнала! А спогади така важлива річ, їх не було. Про них не знала. Маленький клаптик погорілих строк з моста догнав. Хотіла повернутись... Дощ. Мряка, але він не змок... а тільки в мене лиш одна застуда.
3)
Душа не ведает измены,
А больно режет, рвётся ввысь.
Колотит сердце, давит вены,
И напоминает проклята мысль…
Дождалась ночи, полнолунья,
Чтоб погадать на будушчую судьбу.
А ночь как проклята видунья,
Не хочет слушать ту мою мольбу.
Я рассказать пыталась ветру,
О том, как больно на душе.
Он торопился, его ждали где-то,
Меня уже никто не ждёт нигде.
Я рассказать хотела волнам,
Как горько и обидно мне.
Они меня послали к чёрту,
И не судить мне их теперь.
Хотела я открыться небу,
Оно давно уж не моё.
Бродила босиком укрывшись пледом,
Ну чем я хуже той, её.
Сжимало тело и болели руки,
Ну лучше б я тогда ушла!
Терпела и скрывала муки,
А так себя и не нашла.
Меня луна лишь пожалела,
Молча выслушав тогда.
Совет мне дать, сказать ли что не сумела, и утром росстворилася она.
А я опять наедине из болью,
Куда мне деться от неё?
А если так, я выбираю волю!
Не суждено мне быть наверное с тобой………………..
4)
700 ночей сюжети я складала, 140 слів- метафори одні. У всьому Happy end шукала, та нащо здався він мені? Не так це просто, як цього чекала, я думала- життя, то новий твір. Я помилялась, я того не знала, на світ я мала інший кругозір. І скільки ж тем мені було подато, я все складала стрічечка в строку. Емоцій і розчарувань забрато у новий твір, який тримала я в замку. У новий ритм, в який я входила щоночі, закутавшись у ковдру з різних рим... Ви б бачили, які то були очі! Великі, божевільні.... сірі, наче дим. А потім знов шукала ролі... давала я життя новим рядкам. Вони так ревно билися на волю... та я сама за неї все віддам...
