LA GRANDE GUERRE*

Я зайшов усередину. Жодного сліду, який би могла лишити людина. Ніби і не було тут ніколи нікого. Спинився у центрі кімнати. Покрутився – озираючи стіни, стелю, підлогу, кутки. Видавалося, ніби і тут – у застояному безпромінному просторі – сонце болісно шпарить по мозку. Чомусь причину хотілося бачити саме в тому пекельному, сліпучому, термоядерному клубку.
Цефалгія була нестерпною…

У Сніжному схожих будівель повнісінько. Люди давно полишають цю Богом забуту пустку, аби не подохнути і не зростися із бур’янами. Від засклених павутиною віконниць покинутих шахтарями будинків, що тягнуться вздовж розбомбленої ямами-вибоїнами дороги, сонячні зайчики не відстрибують. Моторошно. Сіро. Лячно.
Жодної іншої фрази, аби описати цей край, вигадувати не варто: «Тут недавно була війна». В мене таке враження.

Я дочекався автобуса й заплигнув у нього. Водій згр ... Читать дальше »