1|2
Звiдки беруться сльози
Що топлять останню надiю?
I роблять з простої прози
Непересiчну подiю.
Звiдки береться просив
На молодих ще скронях,
У того, хто вiру зносив
На заледенiлих долонях
Туди де ховають мрiї...?
Де щастя й любовi могила.
I iнеєм вкритi вiї
Розкрити немає вже сили.
Звiдки журба приходить
Самотнiми злими ночами?
I з розуму тихо зводить
Нiмими пустими словами.
I плаче неначе дитина
Припавши до мертвої мами...
I мов найрiднiша родина
Назавжди лишається з нами.
|
