у полоні чекань...
Застиг весь світ у передчуттях того, що ти заховала моє серце в своїй скрині чекань...
Просить вітер, підіймаючи волосся, підняти руки, тільки для того, щоб відпустити мене..
Відпустити як метелика за потоком повітря
у хаос суспільства, щоб обпалити свої крильця.

Залишитися на одинці з небом, лежачи на землі мріяти, надіятись, кохати.
Прикро, що ти мене не помічаеш, прикро, що я лише відлуння чогось неіснуючого..
Раніше я не вірив в долю, я бачив лише збіги та прості буденні речі.
Вірив, що доля в моїх руках і я владний нею керувати.

Це як крутити кермо, хочеш щастя, поверни на право, хочеш визнання-на ліво.
Але щось дало віру в те в що я не вірив, адже в моє життя ввійшла ти...
Дівчина неймовірної вроди, як та зірка, до якої неможливо дотягнутися.
Тому зостанусь я метеликом, який впав із мрій на землю і продовжує жити...
Жити під твоїм сонцем...